14 серпня Церква вшановує Винесення Чесних Древ Животворчого Хреста Господнього

У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: внаслідок хвороб, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відвертання хвороб.

"Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста", – говорить часослов.

За прийнятим нині в Православній Церкві чином мале освячення води 1 серпня здійснюється до або після Літургії. Разом з освяченням води здійснюється освячення меду – це перший медовий Спас: "Спас на воді", "Мокрий Спас". З цього дня благословляється куштування меду нового врожаю.

Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці встановлено з нагоди знамень від ікон Спасителя, Пресвятої Богородиці і Чесного Хреста під час битв святого благовірного князя Андрія Боголюбського (1157-1174) з волзькими булгарами у 1164 році.

Це перше з трьох свят Всемилостивому Спасу, що звершуються у серпні. Друге – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, а третє – перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образу Господа Іісуса Христа. Ці три свята немов би пов'язують весь Успінський піст.

В цей день вшановується пам'ять семи святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Алима й Маркелла, матері їх Соломонії та вчителя їх Єлеазара, які постраждали у 166 році до Різдва Христового від безбожного сирійського царя Антіоха Єпіфана.

Прихильний до еллінського культу, Антіох Епіфан ввів в Єрусалимі і по всій Іудеї язичницькі звичаї. Він осквернив храм Господній, поставивши в нього статую язичницького бога Зевса Олімпійського, до поклоніння якому примушував іудеїв. Однак були і такі, які продовжували вірити у майбутнє пришестя Спасителя.

Дев'яносторічний старець – законоучитель Єлеазар, який був судимий за прихильність до Моїсеєва закону, – з твердістю пішов на муки і помер в Ієрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара – сім братів Маккавеїв та їхня мати Соломонія. Вони були засуджені в Антіохії царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким богам.

Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був підданий жахливим тортурам на очах в інших братів і матері; решта п'ять братів один за одним зазнали ті ж муки.

Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення, щоб їй залишився хоча б останній син, але мужня мати зміцнювала і його в сповіданні Істинного Бога. Отрок рішуче відхилив ласкавість царя і так само твердо переніс муки, як і його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їх тілами, підняла руки з вдячною молитвою Богу і померла.

Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Іуду Маккавея, і він підняв повстання проти Антіоха Єпіфана і з допомогою Божою здобув перемогу, очистивши Ієрусалимський храм від ідолів.

Přečtěte si také