Патріархи Варфоломій і Феодор самі знецінили свій авторитет, – публіцист

Константинопольский патріарх Варфоломій і патріарх Олександрійський Феодор II. Фото: nv.ua

12 листопада 2019 року газета «Взгляд» опублікувала коментар російського публіциста і богослова Сергія Худієв у зв'язку з заявою патріарха Олександрійського Феодора II про визнання ПЦУ.

Говорячи про нещодавнє визнання патріархом Олександрійським ПЦУ, «заснованої патріархом Варфоломієм», він пояснює, що, на його думку, ця структура «була створена для того, щоб витіснити вдвічі більшу за кількістю парафій Українську православну церкву в спілкуванні з Московським Патріархатом, очолювану митрополитом Онуфрієм, який користується величезним авторитетом».

Сергій Худієв підкреслює, що розкол у світовому православ'ї істотно поглибився.

Він пише: «Хоча патріарх Варфоломій чинить величезний тиск на інші помісні церкви (у чому йому неприховано допомагає американська дипломатія), процес визнання ПЦУ йде з великими труднощами – перш за все тому, що, згідно з канонами (церковними правилами), ні сам Епіфаній, ні значна частина "єпископату" нової структури не були висвячені в священний сан належним чином.

Але Константинополю вдалося дотиснути до визнання ПЦУ Елладську Православну Церкву – і тепер ось Олександрійський патріархат. Як це цілком очевидно, в прийнятті такого рішення важливу роль відіграє грецький націоналізм, який бачить патріарха Варфоломія як "етнарха", главу нації, якого треба підтримувати з міркувань племінної солідарності.

Варто зауважити, що і серед грецьких архієреїв, священиків і благочестивих мирян є чимало людей, які відносяться до поведінки Варфоломія з різким осудом – але, на жаль, їх точка зору не була почута».

Богослов нагадує, що «ще зовсім недавно Олександрійський патріарх Феодор II не тільки визнавав митрополита Онуфрія єдиним законним предстоятелем Української Церкви, а й особисто виявляв йому знаки найсердечнішої братської прихильності, називав його «святою людиною» і закликав зберігати йому вірність. Фотографії та відеозаписи – зовсім недавні – збереглися в достатку, що спонукає багатьох коментаторів в мережі згадувати відомий євангельський епізод з поцілунком Іуди. При цьому ніяких канонічних злочинів, якими можна було б виправдати таку зміну відносин, митрополит Онуфрій не вчинив – його навіть і не звинувачують в них».

«І перше, що впадає в очі в цій ситуації – це знецінення спочатку патріархом Константинопольським, а тепер і Олександрійським, як себе особисто, так і своїх титулів і кафедр. Влада церковного ієрарха тримається на тому, що віруючий народ бачить в ньому хранителя церковного передання, догматичного і канонічного, "право правяща слово Твоєї істини". Слово, що відповідає істині, не може змінюватися в залежності від поточних політичних розкладів – якщо три роки тому канонічною істиною було те, що законний предстоятель української Церкви – митрополит Онуфрій, і обидва ієрарха цю істину визнавали, то це є істиною і зараз. Якщо позиція обох патріархів змінюється – спочатку вони визнають митрополита Онуфрія, потім – ні, ми маємо право запитати: коли їхня позиція була помилковою і супротивною канонам – тоді чи зараз?

У будь-якому випадку така зміна дискваліфікує їх як авторитетних тлумачів церковного передання. Більш того, якщо їхня позиція змінилася сьогодні, то що завадить їй змінитися завтра? Що перешкодить людям, які проголошували одну думку як істину вчора, протилежну – сьогодні, змінити свої переконання ще раз – і найнепередбачуванішим чином?» – пише він.

За його словами, «найтепліші і сердечні виявлення дружелюбності з боку патріарха Феодора II нічого не значать – як, втім, і посмішки патріарха Варфоломія – і можуть у будь-який момент обернутися обманом, нам залишається тільки визнати, що ставлення цих людей має ту ж ціну, що і їх судження про канони».

«Так буває в історії Церкви – колись повноводні потоки, що поїли весь світ, висихають, але благодать Божа знаходить нові русла, і закликає нові народи.

І виявляється, що люди, що носять титули, що були колись великими і славними, не відповідають їм ні за масштабами впливу, ні за особистими якостями. Ми приїжджаємо туди, де був Константинополь, і бачимо залишки ромейської кладки – а його нинішні мешканці ні звичаями, ні мовою, ні, головне, вірою, не нагадують древніх ромеїв», – пояснює публіцист і робить висновок: «Наша відповідальність, як православних людей, полягає в тому, щоб служити Богу і людям в ту епоху, в якій ми знаходимося. А в цю епоху ми покликані не стояти на стінах Константинополя – на жаль, вони давно вже впали – а зрозуміти, що – і від кого – ми обороняємо зараз. Тому що в поточний конфлікт залучені потужні політичні сили, які ніяк не є церковними».

Як повідомляла СПЖ, раніше заслужений журналіст України Василій Анісімов заявив: патріарх Варфоломій, не бажаючи нести одноосібну відповідальність за створення ПЦУ, привертає на свій бік інших грецьких єпископів, «ламаючи їх через коліно».

Přečtěte si také