Карантин і традиції: як православним ставитися до кремації
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: pravlife.org
Поки урядовці вносять зміни у правила поховання у зв'язку з епідемією, нас турбує інше питання – як православному ставитися до кремації? Чи по-християнськи спалювати тіла померлих? На це запитання «КП в Україні» відповів керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
– У сучасному світі процедура кремації тіл покійних стає альтернативою похованню. Це пов'язано з низкою факторів: фінансовими можливостями сім'ї покійного, відсутністю кладовища поблизу, зручністю щодо подальшого догляду за могилою та іншими причинами.
Здавалося б, чи не все одно, як хоронити людину? Але справа в тому, що у християн особливе ставлення до тіла людини. Згідно з православним віровченням, людина складається з тіла, душі і духу, які і складають її цілісну природу.
Тіло для християнина – це не інструмент, не якийсь заводний механізм, не оболонка, а храм Божий. Під час земного життя воно освячене в таїнствах Хрещення, Миропомазання, Євхаристії. Тому й після смерті християни дбайливо ставляться до тіла померлого, воно не просто ховається, а чекає дня Воскресіння всіх померлих.
Віддання тіла землі – правильніше з точки зору православного вчення, поховання насичене біблійною символікою, і це втішає скорботних близьких. Поховання в землю – найвірніший спосіб розпорядження тілом померлого. Таким чином, ми символічно підтверджуємо свою віру у воскресіння мертвих, яку проповідував Христос.
Але якщо раптом обставини складаються так, що можливості поховати на кладовищі немає, то можна вдатися до кремації. Господь може відновити прах дрібних молекул. Адже він створив наш світ із порожнечі. Кремація сама по собі не є гріхом, але вона може бути у гріх, якщо такий вибір зроблено через протиріччя з релігією.
Вірянам, безумовно, потрібно шукати можливості для традиційного поховання, але якщо це все ж неможливо, то при похованні необхідно наполягати на тому, щоб кремації передувало відспівування, а не навпаки. Інакше текст похоронних молитвослів'їв втрачає свій сенс. Так само, згідно з вченням Церкви, прах покійного все одно повинен бути похований у землю.
Přečtěte si také
Životy svatých: Ctihodný starec Josef Hesychasta – poustevník Svaté Hory
František Kottis z ostrova Paros se vzdal všeho a odešel na Athos. Stal se jedním z největších asketů 20. století a jeho duchovní odkaz žije dodnes.
Historie pravoslaví: Tomášova neděle – příběh pochybnosti, která se stala vírou
V první neděli po Pasše se apoštol Tomáš setkal se Vzkříšeným Kristem.
Pravoslavná církev slaví Antipaschu
Svátek Antipaschy slouží jako završení Světlého týdne a zároveň jako obnovení velikonoční radosti.
Životy svatých: Zázračné odhalení mučedníků z ostrova Lesbos
Příběh svatých Rafaela, Nikolaose a Ireny zůstal pět století skryt pod zemí. Teprve zázračná zjevení v 60. letech 20. století vynesla jejich osud na světlo.
Blahodatný oheň: Největší zázrak pravoslavného křesťanství
Každý rok na Bílou sobotu sestupuje v jeruzalémském chrámu Božího hrobu tajemný oheň. Co o něm říkají prameny a tradice?
Velký pátek: Den, kdy svět zabil svého Vykupitele
Dnes pravoslavní věřící prožívají Velký pátek — den utrpení, nespravedlivého soudu a smrti Ježíše Krista na kříži.