В УГКЦ привели ПЦУ в приклад свою унію як зразок об'єднання

Історик, проректор УКУ з наукової роботи Ігор Скочиляс. Фото: synod.ugcc.ua

Прийнята «без примусу і за покликом серця» Львівська унія 1700 року – свідоцтво того, що об'єднання може відбуватися без насильства, і це дуже важливий досвід для сьогоднішньої України, «коли ми переживаємо процеси об'єднання ПЦУ». Про це проректор приватного Українського католицького університету (УКУ) Ігор Скочиляс заявив в інтерв'ю ресурсу УГКЦ з нагоди 320-ї річниці прийняття унії Львівською архиєпархією.

На думку історика, проголошення єдності Львівської архиєпархії з Римом, яке сталося 1 липня 1700 року – «дуже важлива і знаменна подія в житті не тільки Львівської архиєпархії, а й усієї Української греко-католицької церкви та української культури».

До 1700 року, пояснив він, «існував великий виклик для збереження української культури, східного християнства в західноукраїнських землях. <...> Львівська єпархія, яка з часів хрещення була невід'ємною складовою Київської митрополії, мала ухвалити рішення з ким бути. Тобто прийняти свою еклезіологічну, культурну і визначити свою національну й етнічну ідентичність».

Ухвалення унії, на яку впав вибір тодішнього єпископа Йосипа Шумлянського, відбувалося «за переконанням, без примусу і за покликом серця», підкреслив Скочиляс.

При цьому він уточнив, що це було «досить своєрідно», оскільки «для тодішнього суспільства, яке було дуже іерархізіровано, єпископ був не тільки духовним пастирем, але також і етнархом. <...> Тому, як правило, громадськість погоджувалася з вибором єпископа».

За його словами, єпископ Йосип Шумлянський спочатку «особисто показав приклад єдності, а потім вже почав переконувати підпорядковане йому духовенство, чернецтво, церковні братства та мирян».

«Як ми знаємо з історії, проголошення Брестської унії в 1596 році не привело до єдності Київської митрополії, – пояснив проректор УКУ. – Велика частина еліти відмовилася приступати до єдності з Римом. Це призвело до драматичного поділу Київської Церкви. Йосипу Шумлянському вдалося уникнути цього розлому. Він кілька десятків років уперто крок за кроком готував до цієї події. Він скликав собори і переконував їх. Наприклад, перший собор він скликав в грудні 1694 року. Коли на соборі виявилася частина опозиції, особливо з боку духовенства і чернецтва, він зрозумів, що проголошувати єдність ще не час, їм потрібна підготовка. <...> Його найбільша заслуга полягала в тому, що він уникнув конфлікту і кровопролиття. Цим Львівська унія 1700 року найбільше відрізнялася від Брестської унії 1596 року. Це був добровільний вибір духовенства і мирян Львівської архиєпархії».

Таким чином, вважає Ігор Скочиляс, досвід унії Львівської архиєпархії – це «передусім духовний досвід єдності, переконання в тому, що єдність можна творити без насильства, а за власним переконанням і за покликом серця».

«Цей досвід дуже важливий для сьогоднішньої України, коли ми переживаємо процеси об'єднання ПЦУ, в яких існують конфлікти через переходи парафій. На мій погляд, досвід греко-католиків 1700 року є дуже повчальним для наших православних братів і сестер», – підсумував він.

Як повідомляла СПЖ, раніше клірик і богослов УГКЦ Юрій Бойко заявив, що Томос ПЦУ – це початок об'єднання всіх Церков України

Přečtěte si také