Фільм «Оппенгеймер»: як починався апокаліпсис

Постер фільму «Оппенгеймер». Фото: kinoi.scs.cognita.com

Фільм Крістофера Нолана «Оппенгеймер» знято за книгою Кая Берда і Мартіна Шервіна «Американський Прометей: Тріумф і трагедія Дж. Роберта Оппенгеймера». Він описує історію створення та застосування американської атомної зброї. Немає потреби переказувати її тут. Як і немає потреби зупинятися на особистості самого Оппенгеймера.

Набагато важливіше зрозуміти які моральні та релігійні питання ставить вся ця історія перед людством загалом і кожною людиною окремо. Тим більше, що фільм, з одного боку, ставить моральне питання: «чому людство створило зброю, здатну знищити його», але з іншого, відводить глядача від його рішення на глобальному рівні. Натомість пропонується історична конкретика та підштовхування глядача до очевидного висновку: за тих обставин не можна було вчинити інакше.

Роберт Оппенгеймер відчував муки морального вибору ще на етапі створення атомної зброї. Цей вибір формулювався приблизно так: чи можна давати в руки американським політикам зброю величезної руйнівної сили? Це питання він вирішив для себе так. В одному з діалогів фільму він вимовляє фразу: «Я не знаю, чи можна давати таку зброю американським політикам, але її точно не можна давати до рук нацистів чи комуністів». Під останніми малися на увазі фашистська Німеччина і тоталітарний СРСР.

І справді, якби у фашистів з'явилася атомна бомба ще до завершення Другої світової війни, то її результати могли б бути зовсім іншими, набагато катастрофічнішими для всього людства. Тому питання було в тому, хто перший, американці чи гітлерівська Німеччина, досягне успіху в своїй ядерній програмі.

Першими атом розщепили німці. В грудні 1938 р. німецькі фізики Отто Ган і Фріц Штрассман вперше у світі здійснили штучне розщеплення ядра атома урану.

Це було ще на рівні наукового експерименту, який не мав практичного застосування. В наступні роки німці також випереджали всіх у процесі створення «чудо-зброї». 24 квітня 1939 р. співробітники Гамбурзького університету П. Хартек і В. Грота написали керівництву фашистської Німеччини листа, в якому йшлося про можливість створення вибухової речовини величезної руйнівної сили.

В листі вони стверджували, що «та країна, яка перша зуміє практично опанувати досягнення ядерної фізики, набуде абсолютну перевагу над іншими». Це було саме те, що було потрібне нацистам. Вже через 5 днів, 29 квітня 1939 р., міністерство науки, виховання та народної освіти Третього Рейху провело нараду з цього питання, за результатами якої було прийнято принципове рішення розпочати німецьку ядерну програму.

В червні 1939 р. на полігоні Куммерсдорф під Берліном почалося спорудження першого експериментального ядерного реактора. А 26 вересня 1939 р. було прийнято програму створення ядерної зброї, що отримала назву «Урановий проєкт» – (нім. Uranprojekt Kernwaffenprojekt).

Передбачалося, що ядерна зброя буде створена за 9-12 місяців.

Американці на перших етапах відставали у роботах із розщеплення атома. В серпні 1939 р. американські вчені Лео Сілард і Юджин Вігнер направили президенту США Ф. Рузвельту так званий лист Ейнштейна, в якому повідомляли про можливу розробку німцями ядерної бомби і закликали розпочати аналогічну програму. Роль Енштейна в цій справі зводилася до того, що, підписавши цей лист, він надав йому авторитету, необхідного, щоб його прочитав президент США.

Наукові дослідження щодо можливості створення ядерної зброї були ініційовані в Америці на початку 1940 р., а сам проєкт створення американської атомної бомби, так званий проєкт Манхеттен (англ. Manhattan Project), був затверджений лише 13 серпня 1942 р.

У фільмі постійно робився наголс на цій думці: якщо американці не зроблять першими ядерну бомбу, її зроблять фашисти і тоді – катастрофа. Отже, створення ядерної зброї – це засіб не загибелі людства, а його порятунку. Творці фільму постаралися, щоб глядач переконався саме в цій мотивації Роберта Оппенгеймера та решти вчених, задіяних у «проєкті Манхеттен».

До речі, зі 129 000 осіб, які брали участь у проєкті, лише кілька десятків знали, що саме вони створюють. Решту використовували наосліп, надаючи виконувати свою частину роботи, не розуміючи при цьому, для чого зрештою вона послужить.

Також у фільмі аналізуються причини того, чому американські вчені змогли створити атомну бомбу, а німецькі – ні. Головною причиною називається та обставина, що США і американське суспільство в цілому на чільне місце ставить особисту свободу людини, в тому числі і вченого. А у фашистській Німеччині, так само, як і в СРСР, вчені працювали примусово, багато з них були позбавлені особистої свободи, можливості жити зі своїми сім'ями тощо.

Дуже яскраво такий стиль творчості описаний у книзі О. Солженіцина «У колі першому», де розповідається про те, що для залучення конкретного вченого в проєкт його не вмовляли, як в Америці, а просто арештовували і садили до в'язниці, після якої так звана наукова шарашка здавалася йому просто раєм через те, що там на обід давали крім макаронів ще й склянку молока.

Насправді ж на невдачу німецького «Уранового проєкту» вплинуло безліч чинників, але висновок у фільмі «Опенгеймер» загалом зроблено правильний: у вільному суспільстві творчість приносить набагато більші результати, ніж у тоталітарному. Це слід пам'ятати всім можновладцям, яких приваблює спокуса закрутити гайки і знехтувати правами людини для досягнення якихось своїх цілей.

Отже, автори фільму спробували виставити головним мотивом Р. Оппенгеймера у створенні атомної бомби прагнення якнайшвидше припинити Другу світову війну та уникнути безлічі людських жертв. Не сперечаємось, такий мотив був, але він зовсім не був головним.

Так само міркував і американський президент Гаррі Трумен, який віддав наказ про ядерне бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі. Наразі військові історики сперечаються про те, чи був сенс у цих бомбардуваннях, адже Японія не мала жодних шансів виграти війну проти США. Але тоді все вирішувала статистика.

За розрахунками військових, війна з Японією могла тривати ще близько року і забрати життя приблизно 1 млн американських солдатів, а японських ще більше. У разі застосування атомних бомб передбачалося, що Японія негайно припинить опір, і ці життя будуть врятовані. І Гаррі Трумен вирішив.

«Я вирішив, що бомбу слід використовувати, щоб швидко закінчити війну і врятувати незліченну кількість життів – як японців, так і американців», – заявив він у 1948 р. Внаслідок вибухів атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі 6 і 9 серпня 1945 р. негайно загинули 80 тис. чоловік і ще 150 тис. померли до кінця 1945 року.

Чи правильно вчинив Г. Трумен? Загине 230 тис. осіб чи 2,5 млн, що вибрати? І чи може одна людина зробити цей вибір? Чи має на це право? Однак і ця статистика не дає вичерпної відповіді на запитання: чому людство створило зброю, здатну її знищити.

Ще один важливий момент у фільмі, який також мав місце, і насправді полягає в тому, що творці атомної бомби не були впевнені на 100 відсотків у тому, що ланцюгова реакція розщеплення атома обмежиться лише зарядом бомби, що вона не захопить навколишню матерію і не призведе до розщеплення на атоми всієї світобудови. Кілька разів у фільмі порушують це питання.

Декілька разів вчених запитують: «Ви впевнені, що не висадите в повітря всю матерію?», на що слідує відповідь: «Вірогідність цього прагне нуля». Наступне питання: «Але все ж таки це не нуль?» повисає в повітрі.

То чому вчені зважилися на випробування, не будучи впевненими, що не знищать у цей момент людство? І чи не полягає в цій психології ознака майбутніх подій?

Повторимо, невіруюча людина наведе безліч історичних і логічних доказів, щоб знайти відповіді на ці запитання, але для віруючої людини відповідь на запитання: «Чому людина створила повністю руйнівну зброю?» лежить у релігійній площині, і залежить від відповіді на інше питання. А саме: «Чому Бог вигнав людину з раю?» Біблія розповідає про цю подію так: «І сказав Господь Бог: Ось Адам став немов один із Нас, щоб знати добро і зло; а тепер він коли б не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку. І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, з якої його взято» (Бут. 3:22,23).

Бог сказав, що Адам став як один від Трійці. Але Адам не став богом, навпаки, він набув протилежної властивості – став смертним. Тобто Біблія каже, що Адам став «як один із Нас» лише в якомусь одному сенсі. І такі слова пояснюють, у якому саме: «знаючи добро і зло». Однак так званий Синодальний переклад Біблії не розкриває нам усього змісту цих слів. Церковнослов'янський текст глибший: «…ось Адам був як єдиний від Нас, єже розуміти добре і лукаве…», але і  він не дає всієї повноти розуміння.

Для того, щоб зрозуміти, який сенс у цих словах, потрібно порівняти знання Бога і знання людини. Якщо Бог є Всезнаючий, якщо Йому відкрито все, вся інформація про світобудову, то людина при вигнанні з раю стояла лише на порозі набуття таких знань. І вся подальша історія показала, наскільки людина є невгамовною у пізнанні світу, наскільки вона прагне відкривати закони світобудови, досліджувати незвідане, проникати своїм розумом у все, з чим вона може стикнутися і зрештою підкорити собі всю природу.

Іншими словами, якщо Бог знає все, то людина прагне пізнати все і в цьому всезнанні уподібнитися до Бога, як говорив змій-спокусник: «Будете як боги».

І ця властивість пізнання, дослідження не була б руйнівною, якби поєднувалася з моральним законом, була б у гармонії із заповідями Божими. Але в тому й полягає трагедія людства, що наслідком гріхопадіння в раю була руйнація зв'язку з Богом. А цей зв'язок полягав також у тому, що людина у всій своїй діяльності виконувала волю Бога, який створив цей світ прекрасним і гармонійним. Людина відмовилася від морального закону, який від Бога, і стала сама собі цим моральним законом.

Тому людина ніколи не зупиниться у пізнанні, у дослідженні світобудови, хоча б таке дослідження і загрожує знищенням усьому людству. Ось головна причина та відповідь на запитання: «Чому людина створила ядерну зброю?». І якби Бог не вигнав людину з раю, то людина знищила б рай.

Дуже яскраво це роз'єднання морального закону та прагнення людини до пізнання описано у творах преподобного Єфрема Сиріна. Ось що він пише про «знання» як про властивість гріховної природи людини: «Світ гине, але людина не розуміється. Вона велемудра: піддає дослідженням і море, і сушу, з'ясовує якість країн і різні властивості всякої речі, знає насіння і рослини, обізнана у мистецтвах і рукоділлях, відомі їй видимі речі, дослідженнями доходить до пізнання речей невидимих. <…> Робить вона розшуки в горах, викрадає скарби біля річок, відчуває морські глибини, проникає в потаємність лісів і печер, робить у них свої розвідки; <…> Вона – Божий образ у світі: витягує воду з глибин і своїми побудовами, як хмарами, піднімає її на велику висоту, щоб і в цьому уподібнитися до Творця. Замість творчої сили в неї є здатна все зробити рука і знання, достатнє для того, щоб усе виконувати».

Хіба не так, дуже сучасний опис науки і техніки? Адже Єфрем Сирін жив півтори тисячі років тому. А далі він пише, як ця пізнавальна здатність не тільки не узгоджується із законом Божим, але буває спрямована і проти самого Бога: «Але найгірше те, що людина веденням своїм хоче стати вище Творця, робить замах досліджувати Творця як творіння, і Йому призначити межі. Адам хотів стати вищим за Творця, скуштувавши деревного плоду, і нащадки Адамові домагаються цього своїми дослідженнями. Який початок, такий і кінець».

Одна з останніх сцен фільму – це розмова Р. Оппенгеймера з А. Енштейном, в якому він розповідає про те, що при випробуванні атомної бомби існувала не нульова можливість запустити ланцюгову реакцію, здатну знищити світобудову.

Ейнштейн запитує: «Що з цього?» і Оппенгеймер відповідає: «Я вважаю, що ми це зробили». Автор атомної бомби зрозумів, що хоча реакція розщеплення атома обмежилася зарядом бомби, насправді ж зіграв той мізерний відсоток запуску ланцюгової реакції знищення всього світу, і рано чи пізно світ згорить в ядерному вогні.

Святе Письмо повністю підтверджує припущення Оппенгеймера: «…тоді світ загинув, був потоплений водою. А теперішні небеса і земля, що містяться тим самим Словом, зберігаються вогню на день суду і смерті безбожних людей. <...> Прийде ж день Господній, як тать вночі, і тоді небеса з шумом минають, стихії ж, розгорівшись, руйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Петр. 3:6-10). Чи буде це вогонь ядерного вибуху чи якийсь інший, не важливо, важливо інше: чи є спасіння?

Роберт Оппенгеймер бачив спасіння у встановленні міжнародного контролю за ядерною зброєю. Невідомо, чи розумів він всю наївність такого підходу, але цілком очевидно – людина не зупиниться у руйнівному пізнанні світобудови.

А спасіння вже відбулося! Воно відбулося на Хресті! І це було останнє слово Христа, сказане їм у земному житті: «…Ісус <...> сказав: «звершилося! І, схиливши голову, віддав дух» (Ін. 19:30). Господь закликає кожну людину спастися і увійти в життя вічне, але не кожен відповідає на цей заклик. «Ось стою біля дверей і стукаю: якщо хтось почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зі Мною» (Об'явл. 3:20).

Людству не уникнути катастрофічної і страшної смерті світу. А що буде потім, було дано побачити святому Іоанну Богослову: «І побачив я нове небо і нову землю, бо колишнє небо і колишня земля минули, і моря вже нема. І я, Іоанн, побачив святе місто Єрусалим, нове, що сходить від Бога з неба, приготоване як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із неба, що каже: Ось скинія Бога з людьми, і Він буде мешкати з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог із ними буде Богом їхнім. І Бог витре всяку сльозу з їхніх очей, і смерті не буде вже. ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде, бо колишнє минуло» (Об'явл. 21:1-4).

І кожна людина саме зараз, під час свого земного життя, вирішує, чи вона відгукнеться на заклик Христа увійти в цей світ, чи залишиться в полум'ї апокаліпсису.

Přečtěte si také