Колючий – всередині, пухнастий – зовні

Глава ПЦУ Епіфаній Думенко. Фото: ukrinform.ua

Та й взагалі – його «серце відкрите для УПЦ». Що ж, справжній пастир і європеєць. У присутніх у залі мало не сльози текли від замилування. І в нас також могли б текти, але не хочуть. А все тому, що всередині України Сергій Петрович каже прямо протилежне. Нагадаємо кілька прикладів.

1. Перед першим голосуванням за заборону УПЦ, він стверджував, що така заборона просто-таки необхідна, бо УПЦ – це «вороги, які лише маскуються під українців, а роблять свою справу з підтримки окупантів».
2. У травні 2023 він назвав УПЦ «паразитами», присутність яких в Україні залежить від влади: «Ними (Києво-Печерською та Почаївською лаврами – Ред.) поки продовжують користуватися ті, хто насправді не любить цей народ. І <…> в унісон з Кремлем не визнає наше право на державну та церковну незалежність».

І подібних заяв у очільника ПЦУ безліч.

А щодо бажання «діалогу з УПЦ», в якому Думенко запевняє європейців, нагадаємо такі його слова: «Немає сенсу говорити про ймовірне об'єднання з тими, хто цьому відверто противиться, тому що має абсолютно відмінні цінності та пріоритети. <…> Зрештою в цьому немає жодного сенсу. Нам не потрібні в лавах колаборанти, які ненавидять все українське».
Які висновки? Дуже прості. Для внутрішньої аудиторії у Сергія Петровича одні тези, а для зовнішньої – абсолютно інші. В Україні він жорсткий радикал-патріот, але щойно перетинає кордон – одразу перетворюється на лагідного демократа.

Політики, вони – такі.

Přečtěte si také