Троїцька субота: смерть як їжа людини

Думати на тему смерті більшості обивателів дуже не подобається. Навіть коли вона ходить зовсім поруч, люди якось уникають спроб осмислення смерті. Проте втекти від неї ще не вдалося нікому, тому варто не намагатися втекти від неминучості, а спробувати підготуватися до неї. Тим більше, до розмови про умовну й лякаючу «жінку з косою» нас підштовхує Троїцька поминальна субота, яку Церква цього року відзначає 11 червня.

Гаразд би молоді люди, але мені не раз доводилося бачити, як старі, у яких вже все життя позаду, на яких попереду нічого не чекає якісно нового, всіляко ухиляються навіть від розмов про смерть, немов для них її не існує. Я думаю, що підготовка до смерті полягає не тільки в молитвах і покаянні, хоча, безперечно, це найголовніше, але й у сенсовому заглибленні в сутність смерті, у розумінні, що вона є, звідки взялась і чому існує. Таке ставлення збільшує значущість наших духовних зусиль як заради нас самих, так і заради наших спочилих близьких.

Феєрбах хотів показати вплив матерії на характер і внутрішній настрій людини, однак до відпадання від Бога дія ця була зворотною, тому що світ підкорявся людині, а не навпаки.

Нам усім відома фраза німецького філософа-матеріаліста і атеїста Людвіга Феєрбаха, яка стала крилатою: «Людина є те, що вона їсть». Все ніби зрозуміло, проте в даному фразеологізмі, всупереч первісному задуму автора, криється християнський сенс. Наведеними словами Феєрбах хотів показати підпорядкованість людини матерії, в чому, власне, він правий, але, на жаль, далі свого атеїзму мислитель не пішов. А тепер давайте згадаємо, що Бог наказав Адаму їсти від усякого дерева в Едемському саду (Бут. 2, 16). Якщо до гріхопадіння людина була нерозривно пов'язана з Джерелом Життя – Богом, а її обов'язком було піклування про створений світ і приведення його до цього Джерела, то в тому числі через вживання їжі він перетворював світ у життя. Своєю фразою Феєрбах хотів показати вплив матерії на характер і внутрішній настрій людини, однак до відпадання від Бога дія ця була зворотною, тому що світ підкорявся людині, а не навпаки.

Але от ми бачимо, що їжа стає також причиною гріхопадіння. Що таке було в плоді від Древа пізнання? Все досить просто: якщо весь створений світ був даром Божим людині, то заборонений плід – ні. На ньому не було Господнього благословення, тому, зажадавши його, наші прабатьки захотіли життя без Бога, а скуштувавши його, підкорили себе їжі. Гріхопадіння – це момент, коли Адам і Єва не захотіли життя в Бозі та заради Бога, але життя в собі та заради себе.

Гріхопадіння – це момент, коли Адам і Єва не захотіли життя в Бозі та заради Бога, але життя в собі та заради себе.

Як пише отець Олександр Шмеман: «Бог зробив увесь світ спілкуванням із Собою, але людина захотіла його тільки для себе. На любов Бога людина не відповіла любов'ю: вона полюбила світ, але як самоціль. Але світ не може бути самоціллю. Як їжа, що не перетворюється в життя, просто марна, так і світ, що перестав бути прозорим для Бога, є марнота марнот, безглуздий кругообіг часу, де все тече, все помирає і зникає». Тепер зв'язок з Абсолютною красою, Абсолютним добром і Абсолютним сенсом втрачено, як і втрачений зв'язок із Самим Життям – світ більше нема в що перетворювати, він обезмислюється і стає смертю.

Людина, отруївши себе самовпевненістю і гординею, захотіла дати життя забороненому плоду, але вона забула, що їжа поза Богом є куштування смерті, а зі смерті не може відбутися життя. Тепер ми всі їмо смерть. Все, що йде нам на їжу, має померти, але в результаті люди самі помирають. Так і виходить, що це «мертвенне» життя ми вважаємо нормальним. Лише подумайте, скільки тління навколо нас – починаючи від зрізаних квітів у вазі та закінчуючи радіоактивним розпадом атомних ядер!

Людина, отруївши себе самовпевненістю і гординею, захотіла дати життя забороненому плоду, але вона забула, що їжа поза Богом є куштування смерті, а зі смерті не може відбутися життя. Тепер ми всі їмо смерть.

У послідуванні панахиди від імені людини Церква співає: «Образ я невимовної Твоєї слави». Однак у нашій грішній цивілізації того, хто є образом Бога, вінцем творіння, закопують у сиру могилу, ховають подалі, щоб не смердів, не нагадував про тлінність світу та не заважав ще живим метушитися на поверхні наймасштабнішого кладовища у всесвіті – нашої планети. В результаті таке становище проголошується «нормальним», а людина – істотою розумною. Нам хочеться ситості й комфорту, але, на власний сором, поставлю запитання: а навіщо вони засудженому до смерті?

Тепер доречно згадати строфу філософа Володимира Соловйова::

Неподвижно лишь солнце любви».

Смерть – це ворог, якому настане кінець, про що недвозначно говорить апостол Павло (1 Кор. 15, 26). Христос Своїм Спокутним Подвигом позбавляє нас тієї «номальності» тління, до якої ми всі звикли. У розмові з самарянкою Він ясно показав, що може кожному дати воду, що тече у вічне життя (Ів. 4, 14).

Господь дійсно змінив світ, і тепер кожен має можливість повернутися до втраченого і єдино справжнього Джерела Життя. До чого необхідно прагнути самим і про що молити Бога за наших покійних рідних.

Přečtěte si také