У селі, де відібрали церкву, віряни УПЦ майже за рік збудували величезний храм

У селі Білогородка Дубенського району – радість. Після року сліз, страждань та поневірянь нарешті накривають церкву. Чудовий храм на горбочку, посеред ланів, що засіяні збіжжям, не може залишити байдужими ані бабусь, котрі неквапливо сюди сходяться з усіх сільських вуличок, ані малечу, яка з цікавістю приглядається до метушні поблизу новобудови.



Ще й року не минуло, пригадує настоятель отець Віталій Чайка, як його разом із паствою вигнали спочатку із церкви, намоленої роками, а далі – із хати, села. Притулок для своєї родини батюшка знайшов у матері, в сусідньому селі Повча, а ось віряни кілька разів змінювали приміщення для недільних богослужінь.


«Назбиравши трохи грошей, вирішили будуватись, – розповідає прихожанка Галина. – Коли у серпні минулого року копали траншею під фундамент, місцеві жителі, ті, що відібрали храм, глузували, мовляв, це ж яку віру треба мати московітам (так нас тут називають), щоб у скрутні часи розпочати будівництво храму».


Але вони таки, сподіваючись на Милість Божу, розпочали. Фундамент зробили повністю за свої кошти, частину цегли місцевий підприємець продав за півціни, решту купили за гроші, що пожертвували небайдужі.


«Приїхав якось чужий чоловік в село і питає, де староста живе, його відразу направили до будинку старости Київського Патріархату, а вже звідти той чоловік потрапив до мого помічника. Йому дав дві тисячі гривень, каже, на церкву, що будується. Тоді староста запитав, як ім’я його, бо священик молиться за всіх жертводавців, на що чоловік відповів: «Бог знає моє ім’я», – розповів протоієрей Віталій Чайка.


Чимало клопотів тутешнім вірянам УПЦ завдала і сільська голова, котра спочатку не хотіла змінювати цільове призначення землі, щораз підбурюючи депутатів, а потім подавала скарги у місцеву земельну інспекцію, таким чином, наперед знаючи, що регулярні штрафи поставлять на коліна людей, а храм так і не добудують, не маючи достатньо коштів.


Ніби вказуючи на маловір’я та малодушшя тих, хто усіма способами перешкоджав зводити церкву Божу, у небо вже кілька днів стримить перший купол із хрестом на церкві. 16 червня робітники привезли основну баню, поки розібрану на частини, – "бо так легше її виносити на покрівлю", – коментують люди. Благочинний Дубенського району протоієрей Анатолій Богданов звершив Чин освячення хреста.


Přečtěte si také

Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět

První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista. 

Co nám dala Padesátnice?

Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.

Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví

Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.

Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů

Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.

Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve

Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.

Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně

Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?