Український Світильник у далекому Сибіру

Де кілька днів тому Православна Церква закінчила період Апостольського посту. На другий день після пам‘яті Петра і Павла згадується пам‘ять Собору Дванадцяти Апостолів. Цей день особливий для Красногірської обителі, яка вже декілька сторіч стоїть неподалік від Золотоноші. Особливий цей день не тільки для обителі, але й для усієї Черкаської єпархії, яка святкує день тезоіменитства свого правлячого архієрея.

Багато різних думок та припущень цілої низки церковних істориків було висловлено усно та на папері про один з найцікавіших та найнеординарніших періодів церковної історії – синодальний період.

Саме синодальний період, який приніс багато змін у церковно-суспільне життя Росії та інших територій, які до неї входили, став епохальним у історії Православ‘я на наших землях. У цей проміжок часу, по слову сщмч. Іларіона архієп. Верейського, цар Петро І «обезглавив Руську Церкву», залишивши її без предстоятеля аж на цілих два сторіччя. Водночас цей період дав усій Православній Церкві цілу плеяду видатних подвижників: святителів, преподобних, Христа заради юродивих, тощо.

Вихідці з українських земель займають у цей час чільне місце як у житті Православної Церкви, так і взагалі держави. З однієї сторони, блискучий оратор та неординарний ієрарх архієпископ Феофан (Прокопович) – наставник імператора Петра І, а з іншої сторони митрополит Арсеній (Мацієвич), який пішов у пряму опозицію Катерині ІІ, викриваючи її ганебне життя та недостойні вчинки, за що був гонимий і закінчив своє життя як мужній воїн Христовий. Це також видатний церковний письменник, укладник «Житій Святих» Святитель Димитрій (Туптало) митрополит Ростовський. Це і просвітителі Сибіру Святителі Іоанн та Павел митрополити Тобольські, святителі Іннокентій та Софроній єпископи Іркутські та багато інших більш і менш знаменитих діячів та подвижників благочестя, як відомих так і забутих у сьогоденні.

Святитель Софроній (Кристалевський) єпископ Іркутський

Одним із таких забутих світильників Православної Віри і благочестя є, згаданий нами вище, святитель Софроній (Кристалевський) єпископ Іркутський, уродженець Полтавщини. Народився майбутній святитель у 1703 році та у хрещенні отримав ім‘я Стефан. З малку юного Стефана приваблювали храм та богослужіння. Не гаючи часу, по досягненні відповідного віку, він вступає до Переяславської семінарії по закінченні якої приймає у 1727 році чернечий постриг у Красногірському монастирі поблизу Золотоноші, де і мав намір у пості та молитві служити Богу до кінця свого життя. Але Священне Писання нам каже про те, що «От Господа стопы человеку исправляются» (Псалом 36:23) і Господь повів молодого інока, Йому Одному відомими шляхами, щоб ним привести сибірські народи у пізнання Своєї Істини. Через два роки після постригу майбутній святитель рукопокладається у сан ієродиякона а потім у ієромонаха та призначається казначеєм Красногірського монастиря. Невдовзі після цього його переводять у Київ, а звідти у Петербург де він стає спочатку насельником Олександро-Невської Лаври, а через деякий час і намісником столичної обителі.

У 1753 році по протекції імператриці Єлизавети Петрівни ієромонах Софроній рукопокладається у єпископа на Іркутську кафедру і стає продовжувачем справи другого вихідця з України святителя Інокентія (Кульчицького). Прибувши у Іркутськ єпископ Софроній, першим ділом, здійснює об‘їзд своєї великої єпархії: відвідує багато місць, будує храми, рукопокладає кліриків, відкриває школи та за свій кошт допомагає багатьом бідним сибірякам. Так віддавши усі свої сили та здоров‘я святитель Божий просив Бога тільки про одне: дожити свій вік у рідній Красногірській обителі, де сподобився він у свій час чернецького постригу. Усім серцем любив та сумував він за рідною Полтавщиною, але не судилося при житті йому знову побачити рідні краї. Преставився Угодник Божий 30 березня (ст. стиль) 1771 року. По смерті святителя Господь явив своє перше чудо показуючи святість яку стяжав Його угодник: тіло покійного яке пролежало у келії шість місяців, аж поки прибула комісія із Петербурга для засвідчення кончини єпископа, не подавало ознак тління. Пізніше багато зцілень відбулось біля його гробу, але тільки у 1918 році на Помісному Соборі відбулася його канонізація. Незадовго перед цим мощі угодника Божого у 1917 році були втрачені в наслідок пожежі.

До сьогоднішнього дня Красногірська обитель, яка з плином часу з чоловічої стала жіночою, бережливо почитає Його Святу пам‘ять. У обителі зберігається єдина в Україні частинка його святих мощей які ще до прославлення були передані на Золотоніщину. Другою пам‘яткою про святителя у Красногірському монастирі є величний Преображенський собор, збудований його стараннями, за проектом відомого архітектора Григоровича-Барського. Над головним входом у храм вигравіровано емблему «ССИ», що означає "Святитель Софроний Иркутский", а навколо вензеля з літерами зображено архієрейські регалії.

Щорічно у день пам‘яті Іркутського Святителя, при великій кількості паломників, у обителі звершується святкове богослужіння, яке очолює правлячий єпископ обителі, митрополит Черкаський і Канівський Софроній, молитовно вшановуючи свого Небесного Покровителя ім‘я якого носить у чернецтві уже більш як сорок років. Покровом Пресвятої Богородиці та заступництвом Святителя Софронія, а також мудрим керівництвом митрополита Черкаського і Канівського Софронія та матушки ігумені Агнії стоїть і стверджує непохитність Православної Віри крізь віки свята обитель. Височіє наче маяк на житейському морі, вказуючи усім нам вірний шлях до тихої пристані Царства Небесного.

Přečtěte si také