У боротьбі за храм УПЦ греко-католики хотіли приватизувати кладовище

У невеликому Закарпатському селі Ірлява всього 250 будинків. Практично всі жителі вважають себе православними – в сільському Свято-Іллінському храмі завжди багато парафіян. Але вже більше року церкву намагаються привласнити собі греко-католики.
     
І якщо раніше уніати намагалися заволодіти храмом силою і тричі зламували замки, про що парафіяни УПЦ писали заяви в поліцію, то тепер вони стали діяти через суди. Причому документи вони іноді підробляють настільки хитромудро, що за ними виходить, ніби, крім культової споруди, греко-католики претендують і на місцеве кладовище, і на всі труни і пам'ятники на ньому.
       
Свої права уніати обґрунтовують у тому числі і тим, що кілька сотень років тому, коли в селі насаджувалася унія, саме вони служили у Свято-Іллінській церкві, перебудувавши її з дерев'яної на кам'яну.
        
За Радянської влади храм був порожній. Православні села відновили богослужіння у Свято-Іллінській церкві у 1991 році, коли вийшов перший закон «Про свободу совісті та релігійні організації». У тому ж році вони зареєстрували єдину в селі релігійну громаду – громаду УПЦ. Парафіяни привели до ладу будівлю храму, яка терміново потребувала капітального ремонту, і почали служіння. Віруючі славили Бога, навіть не підозрюючи, що греко-католики вважають цю церкву своєю.

До весни 2015 року все було спокійно: напевно, уніати збирали сили. У березні вони активізувалися та спробували захопити храм силою. Не вийшло. Тоді вони пішли по судах.

У БТІ оформили техпаспорт на храм, де був вказаний генплан земельної ділянки. За цим паспортом земля, яка нібито належить греко-католикам, розмічена «до парканчика». А що знаходиться всередині цього «парканчика» – не зазначено. А це... цвинтар! Тобто уніати претендували не тільки на церкву, але і на могили.

Зауважимо, що Земельний кодекс України забороняє давати в експлуатацію ділянку, де знаходиться цвинтар. А Закон України «Про поховання та похоронну справу» чітко вказує на те, що така земля в постійне користування може бути надана лише комунальним підприємствам для обслуговування кладовища.

Але це ще не все. Греко-католики надали суду «Рішення сільської ради», згідно з яким депутати віддавали уніатам зазначену в БТІ земельну ділянку. Причому «рішення» датоване 2013-м роком (запам'ятайте цю дату). І справа не тільки в тому, що самі депутати, як то кажуть, «ні сном, ні духом», що вони щось подібне приймали. Справа в тому, що самої греко-католицької громади на той момент як юридичної особи не існувало!

«Греко-католицька громада розпочала через суд вимагати «усунути перешкоди в користуванні майном», – розповідає адвокат Мукачівської єпархії УПЦ Дмитро Гриньо. – Вона надала суду документи, згідно з якими Свято-Іллінський храм був переданий їй розпорядженням представника Президента України. Причому ще 22 роки тому! І ось греко-католики почали вимагати від нашої громади звільнити церкву. Заяву в суд подали 24 травня. При цьому свою громаду в єдиному державному реєстрі зареєстрували... 29 травня – через п'ять днів після подання заяви! Я звернув увагу судді на той факт, що від нас вимагає звільнити храм громада, якої на момент подачі заяви взагалі не існує. Суддя оголосила перерву, а після повідомила, що йде у відпустку і передає цю справу на розгляд іншому судді».   

«Інший суддя» постановив позов громади УГКЦ задовольнити. І, незважаючи на абсурдність претензій греко-католиків, спочатку в Господарському суді Закарпатської області, а потім у Львівському апеляційному господарському суді приймаються рішення на їхню користь. Православним пропонують «очистити приміщення».      

При тому, що у релігійної громади УПЦ на руках є рішення Вищого адміністративного суду, який у всіх нескінченних судових тяжбах з греко-католиками зафіксував факт порушення Конвенції «Про основні права та свободи громадян»: «не доступ до правосуддя релігійної громади УПЦ». Тобто суд побачив і зафіксував порушення прав православної громади.     

«Таке рішення Вищого адміністративного суду є остаточним, згідно Кодексу адміністративного судочинства, – пояснює Гриньо. – Воно вступило в силу, і його не має права оскаржити жоден суд!».   

Існує і ще один вкрай важливий момент: справа в тому, що з юридичної точки зору Свято-Іллінського храму... не існує! Він ніде не зареєстрований. Тобто по факту – храм є, а з точки зору Закону – його нема: він являє собою «об'єкт незакінченого будівництва».     

Але суди тривають.      

Зауважимо, що найближчий до Ірляви храм УПЦ знаходиться від села в дев'яти кілометрах. Є і ще один – через річку, в 12 кілометрах. А от греко-католицьких храмів в окрузі в кілометровій доступності цілих два.      

     
Релігійна громада Української Православної Церкви і сьогодні продовжує проводити богослужіння у Свято-Іллінському храмі. Віруючі піклуються про свою церкву, справно платять в державну казну податки. І що особливо примітно: кількість православних в тому районі зростає день від дня. Напевно, таким нехитрим способом і демонструється, на чиєму боці правда.
          
Припиняти відстоювати свої права в суді віруючі не збираються. Якщо знадобиться, кожен з них, чиї родичі поховані на прицерковному цвинтарі, готовий подати заяву до суду на громаду УГКЦ, яка хоче ці могили «прибрати собі», на що, за законом, не має ніякого права.
          

Přečtěte si také