Київський патріархат як інструмент для православної дестабілізації

Якби Михайлу Антоновичу Денисенку в його студентські роки передбачили б, при теорії ймовірності, про його діяльність у похилому віці – напевно б не повірив. Те, що студент, а пізніше насельник і благочинний Свято-Троїцької Сергієвої лаври, ревний служитель і послідовник канонічного устрою Церкви стане родоначальником церковного розколу в Україні – передбачити не міг ніхто.

Адже сам він колись говорив: «Православна Церква не може змінювати свої канонічні правила і багатовікову структуру, як то кажуть, на потребу дня. Тоді її починають безпідставно звинувачувати в нерухомості, «централізмі».(1).

Те, що організація «Київський патріархат» є загрозою для усієї православної спільноти, не є вигадкою. Є підстави говорити про те, що саме Філарет є зацікавленою особою, щоб створити напружені відносини у сім`ї Православних Церков, які складають Єдиний Організм Тіла Христового.

У програмі 5 каналу «Діалоги з Патріархом» від 3 липня цього року Михайло Антонович, підсумовуючи результати Критського Собору, на якому його і представників організації КП не було і не могло бути, сказав наступне: «Умови після собору (Критського – авт.) складаються на користь Київського патріархату. Чому? Світове православ`я повинно визнати Українську Православну Церкву як автокефальну. Якщо воно не визнає, то Москва може організувати сім`ю Слов`янських Церков. І тоді Світове Православ`я розділиться на Слов`янські православні церкви і Грецькі. Це небезпечно. Так щоб цього не було, треба щоб Вселенський патріарх визнав (увага!!) Київський патріархат як українську Церкву». Смілива заява, чи не так? Адже уявіть собі: організація, яка має релігійний відтінок, однак ідентифікована Христовою Церквою як розкол, ще хоче диктувати свої правила у міжправославних відносинах між Помісними Сестрами-Церквами.

По факту виходить дуже цікава річ. Справа в тому, що представники Київського патріархату «співслужать» з таким ж структурами, як самі, тобто розкольниками.

Не так давно «митрополит» Київського патріархату Димитрій Рудюк з делегацією відвідав тепер уже колишній монастир святих Кирила і Мефодія в польському містечку Уйковіце. Звичайно, офіційні ЗМІ КП це подали як співслужіння з православними братами з Польської Православної Церкви і відповідно розтиражували у своїй пропагандистській діяльності.

Однак варто зауважити, що даний монастир був розформований ще у 2015 році за ряд канонічно-дисциплінарних порушень, в тому числі і за співслужіння з представниками розкольницького Київського патріархату. Тому, згідно рішення Священного Синоду Польської Православної Церкви від 17 березня 2015 року: «За деструктивну діяльність архімандрита Никодима (Макара), намісника монастиря святих Кирила і Мефодія в Уйковіцах, який самовільно порушує літургічні норми Православної Церкви; за молитовно-літургічне спілкування з неканонічною «церквою»; за наклепи на ієрархію та духовенство; за неповагу до постанов єпархіального архієрея; за виховання в такому ж дусі монахів монастиря, результатом чого став відхід декількох з них з монастиря, на намісника монастиря архімандрита Никодима (Макара) та його заступника ігумена Афанасія (Дебовського) накладено тимчасову заборону в священнослужінні. Насельники обителі, що залишилися, мають право перейти до інших монастирів Польської Православної Церкви. У випадку покаяння згаданих священнослужителів, діяльність монастиря може бути відновлена» – монастир в Уйковіцах отримав відповідний вирок.

В даному контексті також варта уваги ще одна яскрава постать з Київського патріархату – Михаїл Зінкевич. Цей одіозний «ієрарх» також нещодавно звершив «молитовний візит» у Молдову. Представник цієї структури у Молдові іменує себе як єпископ Фалештський і Східномолдовський Філарет. Та знову дилема – цього ієрарха ніхто не вважає законним канонічним єпископом, а його номінальну одиницю в складі Київського патріархату визнають як розкольницьку.

Тобто спостерігається певна закономірність – Київський патріархат підтримує зв`язки з такими ж розкольницькими та забороненими у служінні представниками, як і самі вони.

В принципі, історія Філарета та його релігійної структури це підтверджує. Адже саме він у 1996 році підтримав розкол у Болгарії, який проголосив «патріархом» розкольницького митрополита Пимена.

Далі була Чорногорія, де Філарет підтримав позбавленого сана в Константинопольському патріархаті Міроша Дедеїча, який самовільно проголосив себе «митрополитом» Чорногорським. Судячи з усього, Михайло Антонович слідує своєму курсу і надалі – підтримувати таких самих розкольників, як і сам.
  
В даному контексті дивними виглядають слова, сказані «патріархом» Філаретом на святкуванні своєї так званої 21-ої «патріаршої» інтронізації 23 жовтня: «Нас звинувачують в тому, що ми силою захоплюємо храми. Це неправда. Про нас розповсюджують неправду таку саму, коли й говорять, що ми розкольники. Не ми розкольники, а вони розкольники».
  
Ці слова як ніколи показують усю сутність цієї релігійної структури. Адже замість того, аби шукати кроки для порозуміння, понизити градус напруги в релігійному середовищі – представники Київського патріархату продовжують свою наклепницьку лінію і надалі. То чи не загроза це для канонічного устрою Святої Церкви?

1. Православний вісник, травень 1990 року, №5.
.

Přečtěte si také