«Релігійний мир – наш основний пріоритет»
– Владико, ви очолили Волинську єпархію відносно нещодавно. На які особливості ви звернули увагу?
– В першу чергу хотів би зауважити, що сам я родом з Волині, тому мав уявлення щодо релігійного життя в цьому регіоні. Волинська земля завжди була насичена на історичні події в релігійній сфері. Навіть той період, сучасниками якого ми є також, рано чи пізно буде внесено в історію Православної Церкви на Волині.
Сьогодні ми бачимо, що через активне втручання політиків в церковну сферу розгортаються нові протистояння на релігійному ґрунті. Нажаль, Волинь не стала виключенням в цій ситуації. Після призначення на Волинську кафедру довелось зіткнутись з тим, що зараз називають міжконфесійним конфліктом.
Від початку 2014 року в Волинській єпархії прихильниками УПЦ КП було силоміць захоплено два храми Української Православної Церкви – в Угринові і Печихвостах. Зрозуміло, що дане питання залишається для нас одним з найбільш актуальних. Пригадались буремні 90-ті роки, коли по всій Україні, зокрема – в Луцьку та інших містах Волині, так само брутально відбирались наші святині. Як тоді, так і тепер ми відчуваємо скорботу з цього приводу. Молимось, аби Господь напоумив тих, хто стоїть у витоків цього беззаконня.
– Як реагує місцева влада на існуючі міжконфесійні протистояння? Чи мають місце випадки, коли чиновники тиснуть на Українську Православну Церкву?
– Дякувати Богові, регіональна влада йде нам назустріч, всіляко сприяючи тому, аби на Волині дотримувались права і свободи віруючих громадян. Для більшості з нас релігійний мир на Волині залишається основним з пріоритетів. Дуже добре, що сьогодні тих, хто бажає миру і спокою, стає все більше. Це позитивне починання, яке запалює в наших серцях надію.
Волинська земля завжди була полікультурною. В різні роки нашої історії на Волині спокійно уживались юдеї, караїми, лютерани, римо-католики, вірмени та православні. Майже завжди, крім періоду виникнення та розвитку унії, на Волині зберігалась тенденція поваги до всіх релігійних напрямів. Тому наша чинна влада, можна сказати, продовжує добрі традиції тих своїх попередників, які мудро правили на Волинських землях. Зберегти баланс – це великий талант, який потребує великої мудрості та вміння.
– Ви пригадали, що в період виникнення і розвитку унії на Волині було не надто спокійно. Чи можна провести паралелі між сьогоденням та згаданим періодом історії?
– Схожостей насправді більш ніж достатньо, адже як тоді, так і тепер тиск на Церкву спричинив небувалу до цього активізацію православної самосвідомості. Люди зрозуміли, що стояння за віру залишається актуальним у будь-який час. Хто би міг подумати, що той жах, який люди пережили у 90-х роках, знову повернеться? Так само і тоді ніхто не очікував, що виникне таке явище, як унія, яке розділить і Церкву, і суспільство.
Церква і в теперішній ситуації, і тоді працює як єдиний організм. Як тільки з’являється загроза – посилюється імунітет. Коли унія почала загрожувати церковній самобутності в далекому XVI столітті, в православному середовищі розпочалась небувала активізація з самозахисту. Зокрема на Волині, велику роль у захисті Церкви відіграло Луцьке Хрестовоздвиженське братство. Члени цього об’єднання досить активно проявили себе на просвітницькій ниві. Хто знає, наскільки сильними були би позиції Православ’я на Волині, якби не праця цих мужніх людей. Не дарма їхні опоненти не знайшли інших варіантів виходу, ніж знищувати братство фізично.
Тепер, коли Церква знову затягнута у вир протистоянь, ми спостерігаємо небувале піднесення серед наших віруючих. Торішній Всеукраїнський Хресний хід за мир, в якому також брали участь віруючі з Волині, став одним з подібних проявів. Ініційовано його було з багатьох причин, але найперше для того, аби продемонструвати ворогам миру в Україні, що Православна Церква є не останньою в суспільстві інституцією, з позицією якої також потрібно рахуватись. Десятки тисяч віруючих вийшли з молитвою за мир в Україні, і це стало свідченням того, що в нашій державі є своєрідний миротворчий контингент, в основі якого – Українська Православна Церква.
– Сьогодні йде дуже багато розмов про міжцерковний діалог, результатом якого повинно стати об’єднання УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ. Яке ваше бачення цього питання?
– Діалог однозначно необхідний. Але той формат, який нам сьогодні хочуть нав’язати політики, є далеким від ідеального. Для того аби вести розмову про мир, потрібно той мир шукати і утримувати будь-якими зусиллями. Чи бачимо ми це сьогодні? Ні. Наприклад, ситуація в селі Угринів, про що згадувалось вище. Як, скажіть, сідати за стіл перемовин з представниками УПЦ КП на Волині, коли в тому ж Угринові священик Київського патріархату подав до суду на священика УПЦ з вимогою виселити останнього разом з сім’єю з будинку?
Одна справа, якби в Угринові не залишилось вірян УПЦ, але це не так. Сьогодні церковна хата, в якій живе наш священик з родиною, є ще і місцем, де громада Української Православної Церкви звершує свої богослужіння. В недільні дні цей імпровізований храм відвідують близько 30-40 чоловік. А голова релігійної громади УПЦ КП, якому є де жити, який фактично відібрав храм УПЦ, тепер хоче забрати і те останнє, на що покладає надію не лише наш священик, але і вся його паства.
Чи може в подібній ситуації відбуватись адекватний діалог? Якби в УПЦ КП того діалогу хотіли, тоді б, навіть в ситуації з Угриновом, митрополит УПЦ КП Михаїл міг би дати команду своєму підлеглому про те, аби він відкликав судовий позов. Але за два роки цього не трапилось. В зв’язку з цим ми бачимо, що громаду УПЦ в Угринові просто хочуть «вижити» з села. Тому на даний час ми і не бачимо добрих намірів, які могли б лягти в основі позитивного діалогу.
Звісно, є надія на те, що день повного примирення колись настане. Молимо Бога за те, аби ці часи наблизились якомога швидше і, зі своєї сторони, робимо все можливе, аби наші слова не розходились з ділами. Якщо ми прагнемо миру, тоді і не зазіхаємо на майно інших релігійних конфесій, не розпалюємо ворожнечі, не шукаємо конфліктів. Досягнути миру в суспільстві сьогодні не так вже і просто, і здається, що саме Церква повинна подавати подібний приклад, закликаючи до цього й інші організації, до яких ще дослухаються наші громадяни.
Přečtěte si také
Pravoslaví jednoduše: Proč líbáme ikony?
Často se nás ptají lidé, kteří do chrámu přicházejí poprvé nebo pravoslavnou tradici blíže neznají, co vlastně znamenají gesta, která u věřících vidí - například líbání ikon.
Výsledky průzkumu SPN: Co skutečně formuje víru v našich zemích?
Po dvou týdnech sběru dat přináší redakce SPN výsledky průzkumu v České a Slovenské republice. Co ukazují odpovědi respondentů?
Narativ „pravoslaví jako mužství“ církvi škodí, varuje teolog
Podle teologa George Demacopoulose je představa pravoslaví jako prostoru pro „oslavu mužství“ v rozporu s učením i dějinami církve a odrazuje věřící ženy.
Mýty o pravoslaví: Modlit se má člověk hlavně v soukromí, chrám není nutný
„Věřím v Boha po svém, stačí mi modlit se doma v pokoji. Do chrámu chodit nemusím.“
Pravoslaví v každodenním životě: Jak se duchovně připravit na Vánoce
Dnes mnozí křesťané oslavují Narození Pána Ježíše Krista podle nového (gregoriánského) kalendáře, pro věřící, kteří se drží starého (juliánského) kalendáře, období přípravy stále trvá.
Pravoslaví v každodenním životě: Jak osvobodit srdce od křivdy?
Odpuštění není jen laskavé gesto vůči druhému. V pravoslaví je to nezbytná podmínka pro náš vlastní vztah s Bohem. Proč je tak těžké odpustit a jak najít sílu k usmíření, i když rána stále bolí?