Владика Феодосій – про любов, Церкву та війну на Донбасі

Що неможливо людині, можливо Богу.

Владико, Ви тільки-но повернулися з зони конфлікту. Ваша Церква з самого початку конфлікту неодноразово заявляла про те, що вона не може підтримати якусь сторону і не може давати політичної оцінки тій ситуації, яка склалася на Донбасі. Чому?

– Вся справа в тому, що наша Церква з самого початку протистояння виступала за мир, за можливість подолати існуючі розбіжності і суперечки шляхом переговорів, шляхом компромісу. Чому для нас це було важливо? Та тому що усі ви – це діти нашої Церкви. Всі – і ті, хто перебуває тут, і ті, хто знаходиться по інший бік лінії розмежування.

Але хіба не повинна Церква якось реагувати на процеси, які відбуваються в державі?

– Розумієте, ми дивимося на ці процеси не з точки зору політики або миттєвої користі, а в першу чергу з точки зору Євангельських принципів та християнської моралі. Євангеліє стверджує вселенський характер Церкви. Тобто Церква – об'єднує, а політика – навпаки, роз'єднує. Іншими словами, Церква – це мати для всіх, а не для деяких. Тому, коли діти сваряться, б'ються, калічать один одного, любляча мати не може радіти з того, що хтось один з них перемагає, а іншому судилося страждати. Ця радість буде гірше найстрашніших моральних падінь. І вказувати на те, що мати насправді не має права так себе називати. Справжня мати буде закликати до миру між дітьми, просити їх пробачити один одного, а для того, щоб це відбулося швидше – ставати на коліна й ревно благати Бога про дарування милості і напоумлення для її посварених чад.

Тобто ви вважаєте, що й ті, хто живе тут, в Україні, й ті, хто живе на Донбасі – діти вашої Церкви?

– Наша Церква ніколи не розділятиме свій народ на «своїх» і «чужих». Це справа політиків, ми ж мислимо категоріями вічності та спасіння. І любові до своїх духовних чад. Саме тому канонічна територія нашої Української Православної Церкви незмінна і включає в себе і Донбас, і Крим. І ми не можемо відмовитися від своїх віруючих. Я ще раз хочу підкреслити – в нашій Церкві всі однаково цінні й дорогі. Ми твердо стоїмо на цій позиції. Ніхто не змусить нас з неї зійти, оскільки для нас це непорушний закон. Закон, який непідвладний короткочасним політичним або ідеологічним настроям.

Тоді чому ви не звернетесь до «сепаратистів» із закликом скласти зброю?

– Ми звертаємося до всіх зі словами миру та любові. Війна припиниться не тоді, коли перестануть стріляти, а тоді, коли перестануть ненавидіти. А ненависть перемагається лише прощенням і любов'ю. Я знаю, що шлях до взаємного прощення дуже важкий. Страждання, біль і втрати залишили глибокі сліди в серцях багатьох людей. Здається, що пробачити не можна, це вище за будь-які людські сили. Однак я знаю і те, що неможливо людині, можливо Богу. Саме тому наша Церква постійно молиться Богу, щоб Він дарував усім нам мир. Мир не тільки на нашій багатострждальній землі, але й мир у душах.

Скажіть, а які конкретно кроки, що закликають до миру, зробила ваша Церква?

– У цьому зв'язку треба, в першу чергу, згадати Всеукраїнський Хресний хід, який показав, що людей, які хочуть миру, в нашій країні все-таки більшість. По-друге, на прикладі Хресного ходу ми змогли побачити силу спільної молитви. Саме молитва Церкви поєднала в єдине ціле людей різних політичних та ідеологічних поглядів. В рядах хрестоходців вже не було «укропів» та «ватників», «западенців» та «сепаратистів». Там були справжні брати. Брати по духу і вірі.

Крім того, у всіх храмах нашої Батьківщини з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія за кожним Богослужінням підносяться коліноприклонні молитви про мир в Україні. Також, у пісні періоди кожен православний християнин з благословення Предстоятеля покладає на себе особливі труди – земні поклони, читання Псалтирі, Євангелія, молитви «Отче наш». Все це говорить нам про головне завдання Церкви і всіх християн – молитовне предстояння перед Богом! Всім нам потрібно про це пам'ятати. І покласти всі наші зусилля на вівтар безперестанної молитви Богу. І тоді можна бути впевненим, що Господь почує нас. Адже всі ми пам'ятаємо слова Євангелія: «Хіба дасть хто-небудь з вас синові своєму камінь, коли той попросить хліба, чи дасть йому змію, коли він попросить риби? Але якщо навіть ви, залишаючись людьми злими, здатні дарувати вашим дітям добрі дари, то тим більше Отець ваш Небесний подасть тим, хто проситиме в Нього, потрібне їм».

АиФ

Přečtěte si také

Pravoslaví v každodenním životě: Svěcená voda – co s ní?

Svěcená voda není ozdoba do skříňky. Je to prostředek Boží blahodati – a církev ji dává proto, aby se používala.

Pravoslaví jednoduše: Proč mají pravoslavní křesťané církevní jméno?

Při křtu dostává každý pravoslavný křesťan jméno světce. Co znamená a proč se liší od jména v občanském průkazu?

Velký čtvrtek: tajemství Eucharistie a zrada v Getsemanské zahradě

Čtvrtý den Strastného týdne nás staví před dvě nesmiřitelná tajemství: Kristus se dává jako pokrm věčného života – a Jidáš upevňuje své rozhodnutí zradit. Která z těchto cest je naší?

Mezinárodní den Romů a pravoslavná misie v osadách

Dnes je Mezinárodní den Romů. Co stojí za tímto svátkem a jak vypadá pravoslavná misie přímo v srdci romské komunity na Slovensku?

Velká středa: dva obrazy, dvě cesty – pokání hříšnice a zrada Jidáše

Uprostřed Velkého týdne staví církev před věřící zrcadlo: na jedné straně nezištná láska kajícnice, na druhé zrada za třicet stříbrných. Která z těchto cest je naší?

Velké úterý: Hle, Ženich přichází – jsi připraven?

Druhý den Svatého a Velkého týdne nás vyzývá k bdělosti, pokání a lásce. Církev nám předkládá podobenství o deseti pannách, o hřivnách i proroctví o Posledním soudu.