Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Přečtěte si také
Památka svatých Cyrila a Metoděje – duchovních otců slovanského pravoslaví
Den, 5. července, je v českém kalendáři zasvěcen památce svatých Cyrila a Metoděje – bratří ze Soluně, kteří v 9. století přinesli našim předkům světlo evangelia v jazyce, kterému rozuměli.
Moudré slovo starce Paisije o tom, jak čelit zmatkům v Církvi
Slova starce, která varují před tím, abychom místo pomoci Církvi nepřispívali k jejímu trápení.
Jak číst Evangelium srdcem: Slova biskupa Ignatije Brjančaninova
Jak číst Evangelium tak, aby proměňovalo srdce: rady svatého Ignatije Brjančaninova pro každodenní duchovní život.
Záře Kristovy lásky v životě starce Georgia z Grigoriatu
O zesnulém igumenovi monastýru Grigoriat na Svaté hoře Athos, starci Georgiovi Kapsanisovi, napsal jeden z vážených biskupů eparchie Kastoria, že byl „ozdoben ctnostnou šlechetností“.
Věděli jste? Jaromír Jágr je pravoslavný křesťan
Jedna z největších legend českého i světového hokeje, Jaromír Jágr, je osobností, jejíž víra není široké veřejnosti tolik známá. Mnozí fanoušci si ho spojují s jeho sportovními úspěchy a ikonickým číslem 68, ale málokdo ví, že Jaromír Jágr je pravoslavný křesťan.