Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Přečtěte si také
Jak pravoslavné farnosti u nás pomáhají chudým a uprchlíkům
Služba potřebným je přirozenou součástí víry. Připomeňme si, jak pravoslavné farnosti a eparchie u nás nezištně pomáhají chudým, nemocným, seniorům i uprchlíkům.
Kmotrovství v pravoslaví: jaká je role kmotra a kmotry při křtu dítěte?
Kmotr v pravoslavné tradici není jen čestný host u křtitelnice, ale člověk, který před Bohem skládá skutečný slib a přebírá duchovní odpovědnost za dítě.
Co se stalo na hoře Tábor? Proměnění Páně jako předobraz naší proměny
Na hoře Tábor zjevil Kristus učedníkům svou božskou slávu.
Smíšené manželství: jak žít pravoslavnou vírou s jinověrným partnerem
Co dělat, když partner vyznává jinou církev, nebo nevěří vůbec? Pravoslavní otcové se shodují v jednom: jde o zkoušku víry, ale nabízejí na ni různé odpovědi.
Pravoslavná rodina v Česku: jak vychovávat děti ve víře, když jste menšina?
Jak předat dítěti pravoslavnou víru doma, v digitální době a v prostředí, kde je církevní život spíš výjimkou než samozřejmostí.