Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Přečtěte si také
Pravoslaví v každodenním životě: O penězích
Pohled pravoslavné církve na bohatství bývá často pochopen chybně jako absolutní oslava chudoby. Skutečnost je však hlubší: peníze nejsou zlé, nebezpečím je náš vztah k nim.
Pravoslaví jednoduše: Proč se v pravoslaví neprovádí kremace?
Při pohřbech pravoslavných křesťanů si můžete všimnout dvou věcí: rakev bývá během obřadu otevřená a církev zásadně odmítá kremaci (zpopelnění). Proč je pro pravoslaví tak důležité uložit tělo do země vcelku?
Mýty o pravoslaví: Svatí byli dokonalí lidé, kteří nikdy nehřešili
Často si představujeme svaté jako nehybné postavy z ikon, které se narodily s gloriolou a nikdy nepoznaly lidskou slabost. Tento mýtus však popírá samotnou podstatu pravoslavné spirituality.
Pravoslaví v každodenním životě: Co když je pro mě půst moc těžký?
Půst se blíží a s ním i obavy, zda ho zvládneme. Důležité je pochopit, že Církev od nás nežádá výkony pouštních mnichů, ale upřímnou snahu o uzdravení duše.
Mýty o pravoslaví: Půst je jen církevní dieta
Mnoho lidí si myslí, že půst je pouze seznamem zakázaných potravin nebo formou náboženské diety. Realita je taková, že bez duchovního obsahu nemá samotné nejedení masa z pohledu církve žádný smysl.