Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Přečtěte si také
Pravoslaví jednoduše: Proč líbáme ikony?
Často se nás ptají lidé, kteří do chrámu přicházejí poprvé nebo pravoslavnou tradici blíže neznají, co vlastně znamenají gesta, která u věřících vidí - například líbání ikon.
Výsledky průzkumu SPN: Co skutečně formuje víru v našich zemích?
Po dvou týdnech sběru dat přináší redakce SPN výsledky průzkumu v České a Slovenské republice. Co ukazují odpovědi respondentů?
Narativ „pravoslaví jako mužství“ církvi škodí, varuje teolog
Podle teologa George Demacopoulose je představa pravoslaví jako prostoru pro „oslavu mužství“ v rozporu s učením i dějinami církve a odrazuje věřící ženy.
Mýty o pravoslaví: Modlit se má člověk hlavně v soukromí, chrám není nutný
„Věřím v Boha po svém, stačí mi modlit se doma v pokoji. Do chrámu chodit nemusím.“
Pravoslaví v každodenním životě: Jak se duchovně připravit na Vánoce
Dnes mnozí křesťané oslavují Narození Pána Ježíše Krista podle nového (gregoriánského) kalendáře, pro věřící, kteří se drží starého (juliánského) kalendáře, období přípravy stále trvá.
Pravoslaví v každodenním životě: Jak osvobodit srdce od křivdy?
Odpuštění není jen laskavé gesto vůči druhému. V pravoslaví je to nezbytná podmínka pro náš vlastní vztah s Bohem. Proč je tak těžké odpustit a jak najít sílu k usmíření, i když rána stále bolí?