Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Přečtěte si také
Životy svatých: Kdo byl svatý Ivan Český?
Spouštíme novou rubriku „Životy svatých“, ve které si každý týden připomeneme jednoho světce. Dnes začínáme úplně od samotných kořenů českého křesťanství, u poustevníka sv. Ivana Českého.
Proč pravoslavní nepodávají svaté přijímání nepravoslavným?
Časopis Hlas pravoslaví se ve svém zářijovém čísle věnoval tématu, které v poslední době znovu vyvolává diskuse i v pravoslavném světě – otázce, zda mohou být nepravoslavní křesťané připuštěni ke svatým Tajinám.
Starec Paisij Svatohorec: Největší nemocí jsou špatné myšlenky
Slova starce Paisije o tom, jak špatné myšlenky matou duši a berou člověku pokoj, radost i pravý pohled na svět a bližní.
Kdy byl Syn Boží nazván „Kristus“ - Sv. Jan Damašský
Přinášíme vám další úryvek z pojednání O pravé víře svatého Jana Damašského – tentokrát o tom, kdy byl Syn Boží nazván „Kristus“.
Proč Bůh stvořil ty, kteří zhřeší a nebudou činit pokání - sv. Jan Damašský
Z pojednání svatého Jana Damašského O pravé víře. O tom, proč Bůh stvořil i ty, kteří podle předvědění zhřeší a nebudou činit pokání, a dále o rozdílu mezi Božím zákonem, jenž vede k životu, a zákonem hříchu, který přivádí člověka k pádu.
Památka svatých Cyrila a Metoděje – duchovních otců slovanského pravoslaví
Den, 5. července, je v českém kalendáři zasvěcen památce svatých Cyrila a Metoděje – bratří ze Soluně, kteří v 9. století přinesli našim předkům světlo evangelia v jazyce, kterému rozuměli.