Про що домовилися українські розкольники Київського патріархату та націоналісти з «Правого сектора»?

Як відомо, 4 травня цього року Синодальне управління військового духовенства (СУВД) «Київського Патріархату» і «Правий сектор» підписали угоду про співпрацю. Ніхто даної події не приховував, навіть незважаючи на те, що вона, цілком очікувано, мала стати черговим приводом для критики на адресу обох сторін договору. Проте самих документів, що регламентують їхню взаємодію, ніхто ще не бачив. Між тим, ці тексти містять досить красномовні вислови про цілі і формат проголошеної співпраці філаретівців з націоналістами.

Насамперед, в угоді примітна явна вказівка на те, що однією з цілей співпраці «Правого сектору» та розкольників є створення в «Українській Незалежній Соборній Державі» Єдиної Помісної Церкви (яка, мабуть, мусить повністю відповідати політичним очікуванням «правосеків»). Також варто відзначити, що Василь Лабайчук, який підписав документ у якості голови Центрального Штабу НВР «Правий сектор», вже давно працює в цьому напрямку, за його власними словами, долаючи канонічну Українську Православну Церкву (іменовану їм «Московський Патріархат») «усіма можливими методами».

Зокрема, «друже Кривозуб», як називають Лабайчука його подільники-націоналісти, має великий досвід організації силових акцій захоплення культових споруд Української Православної Церкви та вчинення тиску на місцеву владу. Так, 29 вересня 2015 року глава «Правого сектора» оголосив про плани самочинного «врегулювання» ситуації з храмом в селі Колосова. «Якщо влада не дасть дозволу служити – громада забере храм, тому що це її церква», – сказав голова Центрального Штабу організації, коментуючи свої претензії на храм Української Православної Церкви. А 10 червня 2016 року «друже Кривозуб» привів свою загрозу у виконання.

«Ми в кожному випадку приїжджаємо, де утворюється нова громада "Київського патріархату"», – розповів в тому ж інтерв'ю Лабайчук. Чи, може, навпаки, розкольницькі громади утворюються в результаті таких поїздок «Правого сектора»? Не випадково 19 з 70 випадків «переходу громад в Київський патріархат», відображених на інтерактивній карті РІСУ, відбулися саме на Тернопільщині, уродженцем Збаразького району якої є «друже Кривозуб».

Однак тепер у «Київському патріархаті» не зможуть виправдовуватися тим, що вони, нібито, співпрацюють з бандерівцями тільки з питань допомоги учасникам АТО, боротьби з корупцією, відродження духовності та патріотичного виховання, ніяк не поділяючи політичних завдань національної революції. «Сторони здійснюють співпрацю, виходячи із загальних завдань релігійного та морального світогляду націоналізму – православного християнства та діють в межах прав та зобов'язань, що викладені в Положенні про відділ Капеланської служби НВР "Правий сектор", – прямо йдеться в пункті 1.4. Угоди. Вельми цікаве ототожнення православного християнства з ідеологією націоналізму сповідує "Київський патріархат"»!

Які ж права та зобов'язання згідно з вказаним Положенням візьмуть на себе представники «Київського Патріархату», що побажали стати капеланами при НВР «Правий Сектор»?

Згідно зі схваленими Київським патріархатом нормативними документами «Правого сектора», служителі культу, які отримують матеріальне забезпечення від керівництва цієї організації, надають членам НВР інформаційно-методичну та інформаційно-довідкову підтримку, координують свою діяльність з відділом ідеологічного виховання (розділ 2 Угоди), а у відсутність безпосереднього начальника – мають право віддавати «доцільні» накази підлеглим їм бойовикам (п. 7.4. Положення).

Очевидно, під цим мається на увазі залучення «батюшок» в якості експертів при розробці пропагандистських матеріалів, а також в ролі «інформаторів» і «навідників», що вказують цілі для атак – як інформаційних, так і фізичних. Одним словом, якщо філаретівець, котрий приймає у вас сповідь, визнає вашу поведінку ліберальною або недостатньо патріотичною, ви можете отримати «душеспасительне покарання» від рук послідовників Степана Бандери в якості «бонусу».

Такі, з дозволу сказати, «православні священнослужителі», наділені тепер і повноваженнями віддавати накази бійцям, зобов'язуються «керуватись у своїй діяльності основами ідеології Українського Націоналізму» (п. 1.2.), і більш того – поширювати головні ідейні засади українського націоналізму і його творців (п. 7.5.). Вони повинні бути готові в будь-який час дня і ночі причастити членів «Правого сектора» (там само), і при цьому «в надзвичайних умовах» можуть навіть священнодіяти не надягаючи єпітрахілі (п. 7.3.) – символу благодаті священства. При цьому православна традиція прямо забороняє звершувати богослужбові дії без єпітрахілі, а для дотримання цього правила у в'язниці, під час гонінь та в інших надзвичайних обставинах передбачає використання спеціально благословенних підручних предметів в якості замінників цього елемента облачення.

Увагу віруючих повинні також притягнути наступні пункти бандерівського Положення:

«2.1. Видимим знаком присутності Бога в українському народі є Церква Христова, унаочненням християнських цінностей серед патріотів-націоналістів є священик-капелан,» – п. 2.1.;

«2.3. Головною та засадничою доктриною релігійного та морального світогляду націоналізму є християнство, яке представлене традиційними українськими церквами,» – п. 2.3.;

Можливо, прихильникам Філарета, що називають себе православними,  варто задатися питанням про те, яку Єдину Помісну Церкву хочуть за допомогою «Київського патріархату» створити націоналісти. Чи православну? За власним визнанням, той же Василь Лабайчук активно співпрацює і з греко-католиками. Цікаво, їх «Правий сектор» теж хоче включити до конструйованої радикальними політиками «Єдиної Помісної Церкви»?

Очевидно, визнання множинності церков – закономірний наслідок викривленого ставлення до Церкви Христової, згідно з яким Бог присутній в українському народові за замовчуванням, а без Церкви ця присутність лише не матиме видимого вираження.

Аж ніяк не безперечним з богословської точки зору є і формулювання одного з основних завдань відділу Капеланської служби НВР «Правий сектор»: «виховувати націоналіста – християнина, тобто, того, хто любов до Бога доводить через любов до своєї Нації» (п. 3.2. Положення). «Любов» їхня – не до ближнього, як заповідав Господь, а лише до власної Нації, яку ідеологи українського націоналізму ставлять на один рівень з Богом. Кричуще протиріччя з Євангелієм Христовим не потребує коментарів.

Важко повірити, що підписуючи Угоду про співпрацю з радикалами, філаретівці не передбачали чергової хвилі питань про те, як вони примудрилися поєднати ідеї революційного націоналізму з вченням Христа. Однак теологи «Київського патріархату», які настільки спритно захищають його претензії на автокефалію, не зупинили главу СУВД УПЦ КП Іоанна (Яременка) від підписання таких сумнівних документів або навіть не запропонували своїх правок.

У свою чергу, для радикалів «Правого сектора» темною плямою на репутації мала б стати співпраця з організацією, яка спонсорується А. Мацолою, що має бізнес-інтереси в «країні-агресорі». Чому ж сторони підписаної 4 травня Угоди пішли назустріч неминучій критиці і не соромлячись розповіли про офіційне проголошення співпраці пресі?

Мабуть, усвідомивши, що щиро віруючих православних українців все-таки відштовхує неканонічний статус «Київського патріархату», філаретівці вирішили змінити пріоритети і шукати нових прихильників серед послідовників Степана Бандери. А при такому підході, дійсно, «заморочуватися» богословськими питаннями не тільки зайво, але й прямо протипоказано.

Більш того, навіть суто політичні прихильники Єдиної Помісної не мають ілюзій щодо темпів витіснення канонічної церкви. Про це красномовно свідчать коментарі до повідомлення Євстратія Зорі про результати чергового дослідження конфесійних уподобань українців, проведених Центром Разумкова.

Тож, схоже, ставка на грубу силу – дійсно єдине, що залишилося розкольникам. Тож відкрите підписання «Київським патріархатом» угоди з радикалами, від участі яких у захопленнях храмів Української Православної Церкви раніше відхрещувалися, – не лише свідчення богословського нігілізму філаретівців, але й сигнал про готовність розв'язати на Україні реальну релігійну війну, шлях до якої повинні були відкрити скандальні законопроекти 4128 і 4511.

Православ'я.ру

Přečtěte si také