Законопроект № 5309: по Церкві замахнулися, але ще не вдарили

Напевно, кожен віруючий Української Православної Церкви вже напам'ять знає номери антицерковних законопроектів – 4128 і 4511. Проти їх прийняття тисячі людей на чолі зі священноначалієм протестували під Верховною Радою 18 травня 2017 року. І ось є привід вивчити ще один номер – 5309.

12 липня Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності розглянув і схвалив цей законопроект, який пропонує внести до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни «щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Що означає таке схвалення Комітетом Верховної Ради? Яку загрозу несе в собі сам законопроект? І що робити православним в цій ситуації?

Законопроект № 5309 був внесений у Верховну Раду 26 жовтня 2016 р., до порядку денного шостої сесії включений 21 лютого 2017 р. Трохи раніше, 17 січня, Верховна Рада затвердила календарний план проведення шостої сесії восьмого скликання, згідно з яким пленарні засідання повинні закінчитися 21 липня 2017 року. Після схвалення законопроекту № 5309 парламентським комітетом його можна включати до порядку денного одного з пленарних засідань.

Проте у парламента залишився лише тиждень. А за цей тиждень Верховна Рада має намір розглянути судову реформу (закон про Конституційний суд), медичну, пенсійну і реформу освіти. Тобто, швидше за все, законопроект № 5309 розглядати на цій сесії не будуть і перенесуть на наступну.

Суть законопроекту зводиться до двох моментів:

• законодавчо зобов'язати одну єдину релігійну організацію в Україні змінити свою назву. З Української Православної Церкви перейменуватися на Російську Православну Церкву в Україні;
• заборонити священикам УПЦ духовно окормляти військовослужбовців.

Текст законопроекту складений досить незграбно і безграмотно. Його авторами є:

• від фракції «Батьківщина» – Олександр Бригинець (поет та прозаїк), Ігор Бриченко (овочівник та політик), Іван Крулько (політичний та громадський діяч);
• від фракції «Самопоміч» – Ярослав Маркевич (боєць батальйону «Донбас»);
• від фракції «Народний фронт» – Олександр Горбунов (збирач дерев'яних виробів та бізнесмен), Сергій Висоцький (журналіст), Ігор Лапін (командир роти в батальйоні «Айдар»).

Депутати (чи хто там писав сам текст) наробили купу помилок та безглуздостей. Не будемо їм полегшувати роботу і вказувати на конкретні огріхи в тексті, але в цілому законопроект № 5309:

• грубо порушує принцип рівності всіх релігійних конфесій перед законом;
• порушує положення Конституції, які виключають можливість встановлення особливих вимог до назви окремих релігійних організацій;
• порушує положення Конституції, які регламентують право кожного сповідувати будь-яку релігію;
• порушує положення Конституції, які виключають можливість заборони духовного окормлення священнослужителями якоїсь конкретної конфесії;
• порушує положення інших статей Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» або не узгоджується з ними;
• не розкриває самого поняття «керівний центр», навколо якого весь сир-бор.

У результаті Головне науково-експертне управління Верховної Ради винесло однозначний вердикт: законопроект відхилити.


Крім того, на підставі статутів Української Православної Церкви та Руської Православної Церкви, Томосу Патріарха Московського і всієї Русі від 1990 р. та інших документів, у будь-якому незаангажованому суді можна абсолютно однозначно довести, що УПЦ має «керівний центр» в Києві і лише в Києві.

Для чого ж Комітет з питань культури і духовності все ж схвалив такий однозначно неконституційний законопроект?

По-перше, він повністю вкладається в логіку боротьби з Православною Церквою. Документ покликаний ототожнити УПЦ з «державою-агресором». А це надасть можливість розв'язати широку кампанію насильницьких переходів церковних громад в «патріотичні» конфесії, поставити питання про зміну юрисдикції таких православних святинь, як Києво-Печерська та Почаївська лаври, загнати у гетто тих людей, які не поділяють ідеологію оскаженілого націоналізму.

Автори законопроекту з єзуїтською хитрістю записали в тексті: «Не допускається надання переваг або накладання обмежень у діяльності релігійної організації (об'єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала територію України».

Так, юридично УПЦ залишиться рівноправною з іншими конфесіями – за деяким винятком. Але зміна назви, як того хочуть вороги православ'я, призведе до помилкової думки про УПЦ величезної кількості людей, які вважатимуть її чужорідною і навіть ворожою для України структурою і, отже, такою, що підлягає остракізму, вигнанню з усіх сфер суспільного життя. Цим відразу ж займуться такі організації, як «Правий сектор», з яким розкольницький Київський патріархат уклав офіційну угоду разом будувати «Єдину Помісну Церкву».

По-друге, якщо спроба протягнути через Верховну Раду законопроект № 5309 матиме успіх, можна вже з новими силами повернутися до законопроектів №№ 4128 (про церковне рейдерство) і 4511 (про контроль над УПЦ з боку влади).

По-третє – і це видається найбільш імовірним, – спроби прийняти законопроекти №№ 4128 та 4511 провалилися. Проти них повстали як прості віруючі, так і міжнародні організації, а також всі Помісні Православні Церкви і навіть Ватикан. У цих умовах прийняття законопроекту № 5309 здається все-таки малоймовірним. Але загроза його прийняття може стати розмінною монетою в політичній грі. Адже владі треба приймати дуже неоднозначні закони по Донбасу, медичній та пенсійній реформам тощо. Зняття з розгляду законопроекту № 5309 може стати платою певним фракціям та народним депутатам за їхню підтримку з інших питань. От тільки використання таким чином Церкви Христової в політичних іграх свідчить про рівень релігійної самосвідомості таких народних депутатів.

Нам же, вірним чадам Православної Церкви, належить молитися за «мир всього світу і за добрий стан святих Божих Церков» та слухати своє священноначаліє. Якщо з вуст архієреїв Божих пролунає заклик знову прийти під Верховну Раду на молитовне стояння – треба бути готовим відгукнутися.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Přečtěte si také