Совість Православ'я: до дня пам'яті святителя Іоанна Златоуста

Святитель Іоанн Златоуст

«Багато хвиль, і сильна буря; але ми не боїмося потоплення, бо стоїмо на Камені... Все страшне в світі для мене презренне, а сприятливе смішне. Я не боюся бідності, не бажаю багатства; не боюсь смерті, не бажаю жити, хіба для вашого поступу».

Ці слова вимовила, вирушаючи в своє перше заслання, людина, яку без всяких натяжок можна назвати совістю Православ'я. Говорити про цю людину важко. Не тому, що її життя і вчення дають мало матеріалу для проповіді – навпаки, це тема для тисяч бесід! – але через те, що сказане може стати ляпасом всім нам. Говорити про Златоуста чесно – значить відкрити груди для нищівних ударів євангельської правди.

Подякуймо Богові, християни, що ми не живемо в часи Златоуста. Станься так, ми б перші почали збір підписів для листа до церковного начальства, з проханням прибрати, звільнити, вислати такого архієрея подалі від очей. Правда очі коле – кажуть у народі. Євангельська правда може не тільки колоти, але, будучи «гостріше від усякого меча двосічного… проникає до розділення душі і духу, суглобів і мізків, і судить помисли і наміри сердечні» (Євр.4,12). Саме таку дію для сучасності мали життя і вчення великого вселенського вчителя і святителя, архієпископа Константинопольського Іоанна Златоустого.

Історія св. Іоанна – це доля істини в світі, що лежить у гріху; істини, яка свідчить, страждає і є розіпнутою. Його життя – повторення хресного шляху Того, Хто Сам є Шлях, Істина і Життя; це втілення євангельських слів: «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін.1,11). Трагедія великого архієпископа гострим лезом проникає вглиб серця і, якщо зустрічає там камінь віри, вибиває іскру і народжує вогонь любові.

Життя і вчення Златоуста є море, яке вичерпати неможливо. Хотілося б згадати кілька деталей, важливих для нас.

Святитель дуже любив богослужіння. Златоуст – співак літургії. Він постійно закликав паству до регулярного відвідування богослужіння і навіть влаштував для чоловіків, зайнятих вдень на посадах, нічні служби. Причому, найважливішим елементом богослужіння архієпископ вважав читання Писання і пояснення його. Златоуст завжди наполягав на тому, щоб хто слухав проповідь на Євангеліє, передав її зміст своїм рідним і знайомим. Хто має Біблію вдома, святитель настійно рекомендував читати її кожен день. У разі нерозуміння того чи іншого місця він радив звернутися до більш обізнаного, а якщо і той не відповість, молитися про дарування розуміння. «Навіть один вигляд Євангелія робить нас більш стриманими від гріха» – говорив святий.

Цим методом Іоанн намагався виховати активну, вільну, творчу християнську особистість в кожній хрещеній людині. Він намагався «порушити моральну самодіяльність пастви. Для нього було важливо запалити євангельське світло в кожній окремій душі, і в неї перенести і вчителя, і викривача» (В. В. Попов. Святий Іоанн Златоуст і його вороги). Далі світло це мало вийти з кожного серця і вплинути на всі суспільні відносини.

І ще про літургію. Златоуст буквально вимагав від своїх прихожан причащатися на кожній Євхаристії, на якій у них є можливість бути присутнім. «Для чого ти прийшов сюди? – приблизно так говорив архієпископ людині – якщо ти не думаєш долучатися? Ти прийшов до Царя на бенкет, і відмовляєшся від трапези? Як ти смієш прогнівляти Владику?»

Велика заслуга святого перед Церквою полягає також у тому, що він пояснив різницю і спільність між ченцем і мирянином щодо духовного життя. Златоуст вперше проголосив тезу, відому сьогодні багатьом, але мало хто правильно розуміє її: по суті, різниця між ченцем і мирянином полягає тільки в одруженні. Правда, думка ця потребує деякого пояснення.

У чернецтві необхідно розрізняти три елементи: містичний, аскетичний і моральний. Перший – споглядання Бога і єднання з Ним в цьому спогляданні – навряд чи можливий мирянину у штовханині буднів. Аскетичний пункт складають ряд приписів про утримання. Тут кожен мирянин несе свою малу міру, але все ж суворе життя за церковним статутом швидше потрібно віднести до ченців. Моральний елемент – очищення серця, молитовна праця – загальний обов'язок всіх християн. Тут мирянин має завдання, однакове з чернечим – стяжання любові. Причому для Златоуста любов до Бога розглядається тільки в контексті любові до ближнього, а любов до ближнього – як форма богошанування. Всі дванадцять томів зібрання творів святителя присвячені цій темі: служіння Богу і ближнім в умовах мирського життя.

Зупинимося на цьому. Сказаного вистачить, щоб задуматися багато про що. Ось нам кілька відправних точок: Писання, літургія, очищені серця і праця для ближнього як богослужіння. Зрозумівши ці принципи життя в Церкві, ми отримуємо міцну уявну зброю. В них сконцентровано все християнство.

Можна задати питання: у чому ми можемо наслідувати Златоуста? Духовний подвиг святителя настільки високий, що один погляд в цю захмарну височінь породжує запаморочення. Що ми можемо робити, щоб уподібнитися йому?

Скажемо наступне. Для нормального розвитку будь-якого організму потрібні відповідні для нього умови. Рибі – вода; рослині – сприятливий грунт. Християнину потрібно перебувати в тому, в чому перебував св. Іоанн – в тих заняттях, в яких зміцнів для великого подвигу його дух. Чим жив Златоуст? Богослужінням, Причастям, Писанням, молитвою.

Це все нам і так відомо, – подумає хтось. Можливо. Але запитаймо кожен себе, наскільки я практик, а не теоретик в тому, що мені давно відомо?

Постараємося постійно перебувати в цих благодатних заняттях. Ні дня без Біблії. Жодної неділі без літургії. Жодної години без спогаду про Господа. Такі умови дії Божої благодаті в нашій душі. Перебуваймо в цьому, і тоді з допомогою Господа, насіння слова Божого згодом проросте в нас, і кожен принесе свій урожай – хто у сто, хто в шістдесят, хто в тридцять разів. Але це вже залежатиме від нашої рішучості.

Хай допоможе нам в цьому своєю міцною молитвою святий, вселенський учитель і святитель, сповідник і страждалець, непереможний воїн Христовий, слава Церкви і совість її – архієпископ Константинопольський Іоанн Златоуст.

Přečtěte si také