«І взагалі, я на сповідь спізнююся…»
Зовнішність часто буває оманлива
Поїхала я в один монастир на всеношну і на сповідь.
Приїхала до початку, але дуже хотіла їсти. А там, недалеко від входу, монастирський ларьок з випічкою, чаєм-кавою і всілякими іншими смаколиками.
Зайняла чергу, і коли вона якраз підійшла, переді мною влазить мужик.
"Я вже відстояв, брав тільки що, так що будьте ласкаві і т. д.»
Огидний мужик! Бритоголовий, на понтах. Гаманець товщий за мою сумку, куди поміщається абсолютно все. Шлейф одеколону…
– Мені кави! – говорить. – Дві!
– Розчинну? – запитує продавчиня.
– Мені натуральну і найкращу, — понтується мужик.
А, "голений" ще замовив якихось пирогів, тістечок, ще чогось…
«Що, дружина не може спекти або коханка? – думала я про себе. – І взагалі, я на сповідь спізнююся».
І кидаю на нього такі погляди, що він просто в попіл згоріти повинен. Але на мене він навіть уваги не звертав – не його польоту птах.
Нарешті, він взяв все, що йому треба, і вийшов.
П'ю чай, дивлюся у віконце. І бачу, як цей нахабний мужик свою «найкращу натуральну каву» бомжам віддає.
Вони там неподалік розташувалися. І пироги свої з тістечками.
Я аж похлинулася. Не витримала, підійшла до них.
– Це ви для них все купували?
– Так! У мене сьогодні день народження. Пригощаю ось.
Принюхалася – начебто тверезий.
– Вітаю! Можна я тут постою з вами? (Цікаво ж).
– Постійте, звичайно.
Нагострила вуха, а він бомжиків розпитує, що з ними сталося і т. д.
Підтягнулися до нашої «компанії» дві церковні бабусі. Теж в монастир ішли. І стали бомжикам говорити, що, типу, так жити не можна, треба працювати. Ну і я підтакую…
А мужик цей, поки ми проповідували, штанину одному бомжу підняв, а нога вся гнила, смердюча. Він її обмацує. Прямо голими руками. Я аж не витримала:
– Ви не боїтеся?
– Я ж лікар, - каже.
Оглянув, написав на папірці якісь ліки і грошей бомжу дав на них.
Дивлюся я на дядька, але ж нормальний мужик. Очі добрі. А чого я про нього тільки не подумала.
А бомжі – задоволені. Тістечка з кавою лопають....
І попленталася я на свою сповідь…
Přečtěte si také
Pravoslaví v každodenním životě: O penězích
Pohled pravoslavné církve na bohatství bývá často pochopen chybně jako absolutní oslava chudoby. Skutečnost je však hlubší: peníze nejsou zlé, nebezpečím je náš vztah k nim.
Pravoslaví jednoduše: Proč se v pravoslaví neprovádí kremace?
Při pohřbech pravoslavných křesťanů si můžete všimnout dvou věcí: rakev bývá během obřadu otevřená a církev zásadně odmítá kremaci (zpopelnění). Proč je pro pravoslaví tak důležité uložit tělo do země vcelku?
Mýty o pravoslaví: Svatí byli dokonalí lidé, kteří nikdy nehřešili
Často si představujeme svaté jako nehybné postavy z ikon, které se narodily s gloriolou a nikdy nepoznaly lidskou slabost. Tento mýtus však popírá samotnou podstatu pravoslavné spirituality.
Pravoslaví v každodenním životě: Co když je pro mě půst moc těžký?
Půst se blíží a s ním i obavy, zda ho zvládneme. Důležité je pochopit, že Církev od nás nežádá výkony pouštních mnichů, ale upřímnou snahu o uzdravení duše.
Mýty o pravoslaví: Půst je jen církevní dieta
Mnoho lidí si myslí, že půst je pouze seznamem zakázaných potravin nebo formou náboženské diety. Realita je taková, že bez duchovního obsahu nemá samotné nejedení masa z pohledu církve žádný smysl.