«Сонячний» паламар у поліському храмі
Паламар Павло Оніщук. Фото: СПЖ
На околиці волинського містечка Камінь-Каширський, недалеко від українсько-білоруського кордону, в стінах старовинного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці ще з XVIII століття збирається православна громада.
Сьогодні це цілком звичайний для поліського краю прихід: численні прихожани утримують свою церкву в ідеальному порядку, при храмі діють дві недільні школи – одна для дорослих, у другій Закон Божий вивчають діти. Настоятелю по черзі допомагають під час служби вісім паламарів.
Ось тільки в день Усікновіння глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна 11 вересня 2019 року, коли служба випала на робочий день, семеро з них – молоді хлопці – не змогли підійти на літургію у розпал навчального тижня.
Прислужувати священикові прийшов лише один, вільний від обов'язків учня 25-річний Павло Оніщук.
Павло – один з «дітей сонця», людей із синдромом Дауна.
Часто людям з його особливостями буває важко орієнтуватися в просторі, однак на кожну службу у храм, що став другим домом, прив'язаний до церковного життя хлопець приїздить сам – на велосипеді. «Сонячний» паламар прекрасно знає і старанно виконує свої обов'язки, з радістю служачи громаді, – усяке дихання нехай хвалить Господа...
– Якось у храмі йшло вінчання, про яке Павло не знав. Він проїжджав повз храм, побачив, що відкрито і звершується обряд, розвернувся і бігом переодягатися, допомагати, – розповів настоятель храму Різдва Божої Матері протоієрей Юрій Михайлов.
«Сонячний» паламар – один з найбільш старанних, відмінно знає богослужіння, він із задоволенням підтримує порядок у храмі, відвідує заняття недільних шкіл – і дитячої, і дорослої.
– Як служиться, Павло?
– Добре!
Єпархіальні відділи Української Православної Церкви, які взаємодіють з громадськими організаціями різного профілю роботи, часто беруть під опіку сім'ї, у яких виховуються діти з різними складнощами розвитку. Зазвичай «дітей сонця» і «дітей дощу», хлопців з проблемами слуху чи зору, як і більшість дітей, на службу до храму водять батьки.
Павло прийшов у храм сам, без рідних, кілька років тому, вже дорослою людиною. Та й зараз, як кажуть у громаді, з його сім'ї, крім нього самого, до церкви ніхто не приходить – він сам вибрав свій шлях.
Přečtěte si také
Pravoslaví jednoduše: Proč mají pravoslavní křesťané církevní jméno?
Při křtu dostává každý pravoslavný křesťan jméno světce. Co znamená a proč se liší od jména v občanském průkazu?
Velký čtvrtek: tajemství Eucharistie a zrada v Getsemanské zahradě
Čtvrtý den Strastného týdne nás staví před dvě nesmiřitelná tajemství: Kristus se dává jako pokrm věčného života – a Jidáš upevňuje své rozhodnutí zradit. Která z těchto cest je naší?
Mezinárodní den Romů a pravoslavná misie v osadách
Dnes je Mezinárodní den Romů. Co stojí za tímto svátkem a jak vypadá pravoslavná misie přímo v srdci romské komunity na Slovensku?
Velká středa: dva obrazy, dvě cesty – pokání hříšnice a zrada Jidáše
Uprostřed Velkého týdne staví církev před věřící zrcadlo: na jedné straně nezištná láska kajícnice, na druhé zrada za třicet stříbrných. Která z těchto cest je naší?
Velké úterý: Hle, Ženich přichází – jsi připraven?
Druhý den Svatého a Velkého týdne nás vyzývá k bdělosti, pokání a lásce. Církev nám předkládá podobenství o deseti pannách, o hřivnách i proroctví o Posledním soudu.
Zvěstování Přesvaté Bohorodice: Den, kdy začalo naše spasení
Dnes 7. dubna slaví pravoslavní jeden z největších svátků roku. Co se toho dne vlastně stalo a proč to změnilo celé dějiny?