«Сонячний» паламар у поліському храмі

Паламар Павло Оніщук. Фото: СПЖ

На околиці волинського містечка Камінь-Каширський, недалеко від українсько-білоруського кордону, в стінах старовинного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці ще з XVIII століття збирається православна громада.

Сьогодні це цілком звичайний для поліського краю прихід: численні прихожани утримують свою церкву в ідеальному порядку, при храмі діють дві недільні школи – одна для дорослих, у другій Закон Божий вивчають діти. Настоятелю по черзі допомагають під час служби вісім паламарів.

Ось тільки в день Усікновіння глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна 11 вересня 2019 року, коли служба випала на робочий день, семеро з них – молоді хлопці – не змогли підійти на літургію у розпал навчального тижня.

Прислужувати священикові прийшов лише один, вільний від обов'язків учня 25-річний Павло Оніщук.

Павло Оніщук у храмі. Фото: СПЖ

Павло – один з «дітей сонця», людей із синдромом Дауна.

Часто людям з його особливостями буває важко орієнтуватися в просторі, однак на кожну службу у храм, що став другим домом, прив'язаний до церковного життя хлопець приїздить сам  – на велосипеді. «Сонячний» паламар прекрасно знає і старанно виконує свої обов'язки, з радістю служачи громаді, – усяке дихання нехай хвалить Господа...

– Якось у храмі йшло вінчання, про яке Павло не знав. Він проїжджав повз храм, побачив, що відкрито і звершується обряд, розвернувся і бігом переодягатися, допомагати, – розповів настоятель храму Різдва Божої Матері протоієрей Юрій Михайлов.

Павло Оніщук і протоієрей Юрій Михайлов. Фото: СПЖ

«Сонячний» паламар – один з найбільш старанних, відмінно знає богослужіння, він із задоволенням підтримує порядок у храмі, відвідує заняття недільних шкіл – і дитячої, і дорослої.

– Як служиться, Павло?

– Добре!

Павло Оніщук у храмі. Фото: СПЖ

Єпархіальні відділи Української Православної Церкви, які взаємодіють з громадськими організаціями різного профілю роботи, часто беруть під опіку сім'ї, у яких виховуються діти з різними складнощами розвитку. Зазвичай «дітей сонця» і «дітей дощу», хлопців з проблемами слуху чи зору, як і більшість дітей, на службу до храму водять батьки.

Павло прийшов у храм сам, без рідних, кілька років тому, вже дорослою людиною. Та й зараз, як кажуть у громаді, з його сім'ї, крім нього самого, до церкви ніхто не приходить – він сам вибрав свій шлях.

Храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці в м. Камінь-Каширському. Фото: СПЖ

Přečtěte si také

Pravoslaví v každodenním životě: O penězích

Pohled pravoslavné církve na bohatství bývá často pochopen chybně jako absolutní oslava chudoby. Skutečnost je však hlubší: peníze nejsou zlé, nebezpečím je náš vztah k nim.

Pravoslaví jednoduše: Proč se v pravoslaví neprovádí kremace?

Při pohřbech pravoslavných křesťanů si můžete všimnout dvou věcí: rakev bývá během obřadu otevřená a církev zásadně odmítá kremaci (zpopelnění). Proč je pro pravoslaví tak důležité uložit tělo do země vcelku?

Mýty o pravoslaví: Svatí byli dokonalí lidé, kteří nikdy nehřešili

Často si představujeme svaté jako nehybné postavy z ikon, které se narodily s gloriolou a nikdy nepoznaly lidskou slabost. Tento mýtus však popírá samotnou podstatu pravoslavné spirituality.

Pravoslaví v každodenním životě: Co když je pro mě půst moc těžký?

Půst se blíží a s ním i obavy, zda ho zvládneme. Důležité je pochopit, že Církev od nás nežádá výkony pouštních mnichů, ale upřímnou snahu o uzdravení duše.

Smysl křesťanského mučednictví

Jak lze mluvit o nevystižitelném a nepopsatelném Bohu?

Mýty o pravoslaví: Půst je jen církevní dieta

Mnoho lidí si myslí, že půst je pouze seznamem zakázaných potravin nebo formou náboženské diety. Realita je taková, že bez duchovního obsahu nemá samotné nejedení masa z pohledu církve žádný smysl.