Чи можемо ми любити інших, не люблячи себе
Нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Фото: smartблог
Людина спочатку була задумана як образ і подоба Божа, вища вільна істота, що володіє величезним духовним потенціалом, реалізація якого повинна була здійснюватися в любові до Бога і всього Його творіння. Однак прабатьки знехтували подібним даром Божим і як результат – прирекли й самих себе, і своїх нащадків на скорботи, страждання і смерть через попущення злу, що проявилося в людських пристрастях і вадах.
Але наші пристрасті – це не привід ненавидіти себе або інших. Ми повинні ненавидіти зло, а не того, хто його робить. Навпаки: нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Бог любить нас не за приємні якості, якими, на нашу думку, ми володіємо, а просто тому, що ми є, ми живі істоти, люди.
Пришестя Бога в цей світ дало людству реальну можливість наблизитися до розуміння Божественної любові, перемігши гріх насамперед у своїй власній природі. В цьому і полягає наше спасіння.
Завдяки Боговтіленню Господь виявляється не просто десь поруч із нами: Він опиняється в нас самих. Саме для цього ми причащаємося Тайн Христових, адже, беручи участь у Євхаристії, ми таким чином приймаємо до себе Самого Бога, Самого Господа нашого Іісуса Христа. Причащаючись Тіла й Крові Христа, ми отримуємо від Бога ту благодать, ту надприродну силу, яка допомагає нам боротися з нашим гріхом, долати його і наближатися до Божого задуму щодо нас.
Однак, перш ніж перемогти в собі гріх, – його потрібно побачити, і тому першою дією Божественної благодаті є те, що вона знімає з наших очей духовну пелену, що осліплює нас і не дає нам побачити свою гріховність.
Спасіння людини – це синергія, співпраця Бога й людини, в якій, за словами святих отців, однаково повинні попрацювати як Бог, так і людина. Духовне преображення і прозріння купується тільки працею. Перш ніж побачити Преображеного Господа, апостоли Христові зробили тривале й нелегке сходження на гору. А тому, якщо зусилля потрібні при тілесному сходженні на гору, при сходженні на висоту духовної досконалості їх потрібно не менше.
Не будемо опускати руки, бачачи свої недоліки і недосконалості інших, будемо перемагати в собі гріх, звільняючи серце для Божественного світла, який здатний зігріти весь стражденний світ.
«Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:33).
Přečtěte si také
Pravoslaví v každodenním životě: Jak zacházet s hněvem, aby nás nezničil
Hněv prožívá každý z nás. Někdy tiše, jindy výbušně. Jak s ním zacházet tak, aby nám neublížil – ani doma, ani v duchovním životě?
Pravoslaví jednoduše: Proč se v chrámu používá kadidlo?
V naší rubrice „Pravoslaví jednoduše“ každý týden vysvětlujeme jednu pravoslavnou věc tak, aby jí porozuměl úplně každý. Minule jsme psali o ikonostasu. Dnes se zaměříme na něco, co v chrámu nejen uvidíte, ale i ucítíte: kadidlo.
Pravoslaví v každodenním životě: Co dělat, když mě svírá strach?
Naše rubrika „Pravoslaví v každodenním životě“ dnes pokračuje tématem, které se týká úplně každého: strach. Strach z budoucnosti, z osamění, ze smrti, z nemocí, z nejistoty.
Životy svatých: Kdo byl svatý Ivan Český?
Spouštíme novou rubriku „Životy svatých“, ve které si každý týden připomeneme jednoho světce. Dnes začínáme úplně od samotných kořenů českého křesťanství, u poustevníka sv. Ivana Českého.
Proč pravoslavní nepodávají svaté přijímání nepravoslavným?
Časopis Hlas pravoslaví se ve svém zářijovém čísle věnoval tématu, které v poslední době znovu vyvolává diskuse i v pravoslavném světě – otázce, zda mohou být nepravoslavní křesťané připuštěni ke svatým Tajinám.