Святитель Афанасій (Сахаров): про згубу розколу і спасіння душі

Святитель Афанасій (Сахаров). Фото: YouTube

Їх життєписи не обросли легендами і продовжують нам «світити» гостротою несправедливості слідчих справ. 28 жовтня 1962 року прекрасна душа святителя і сповідника Афанасія (Сахарова), єпископа Ковровського, залишила змучене і старе тіло і відправилася до Христа, Якого полюбила ще з дитинства.

Про цю чудову людину, взагалі, і хотілося сказати кілька слів, відзначаючи попутно деякі особливості його служіння і подвигу, корисні для нас з вами.

Досить часто буває, що святі люди народжуються якщо у не святих, то у дуже благочестивих батьків. Так було і з майбутнім єпископом Афанасієм (тоді ще Сергієм Григоровичем Сахаровим), любов до Христа і Церкви прищепили йому його батько з матір'ю. Народився він у Володимирі, в 1887 році. Ще в ранньому віці юному Сергію Сахарову довелося поховати батька. І тут відразу кидається в очі подвиг його матері. Вся справа в тому, що майбутній владика був єдиним сином у своєї матері, а вона при цьому хотіла бачити його в чернечому чині. Дивно, з наших храмів підлітки, в переважній більшості, йдуть, а тут мама змогла донести синові своє побажання таким чином, що він не те, що не втік, а й був вдячний їй за це все життя. Напевно, вся справа в особистому прикладі, і особистому благочесті, якого нам весь час не вистачає.

Уже в сані ієромонаха, у віці тридцяти років, отець Афанасій зустрічає революцію.

Подальша доля святителя Афанасія, говорить нам про те, що успіх будь-якої справи лише в невеликою мірою залежить від таланту, а решта – від працьовитості. Початкове навчання Сергію Сахарову давалося нелегко, але він продовжував наполегливо працювати, що, згодом, і відбилося на успішному закінченнї Володимирської семінарії і Московської духовної академії.

Постриг Сергій прийняв ще під час навчання з рук свого наставника і вчителя, відомого богослова і ректора, єпископа Феодора (Поздеєвського).

Уже в сані ієромонаха, у віці тридцяти років, отець Афанасій зустрічає революцію. З огляду на його таланти і досягнення, а він завжди відрізнявся активністю і небайдужістю, його обирають членом історичного і доленосного для Руської Церкви собору 1917-1918 років. Саме в цей час отець Афанасій починає роботу над складанням відомої служби Всім святим в землі Руській просіявшим, яка настільки щільно увійшла в наш богослужбовий ужиток.

Фото: pravoslavie.ru

Подальші турботи майбутнього святителя багато в чому були пов'язані з протидією більшовицькій владі в спробах наруги і знущання над святими іконами і мощами. 10 липня 1921 року отець Афанасій був хіротонізований на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. Після зведення в архієрейський сан найбільше його непокоїть не репресії або руйнування храмів, а нова зараза, що отруює весь церковний організм – обновленський розкол.

Живоцерковників владика Афанасій вважав гірше єретиків, бо розкол вважав Іудиним гріхом, відступництвом від Церкви і зрадою всіх її членів. Тут мимоволі починаєш проводити паралелі з сьогоднішніми українськими схизматиками, і позиція святителя в цій ситуації лише зміцнює.

Щоб нічого не упустити, хотілося б продемонструвати позицію владики, відображену в його життєписі: «Святитель Афанасій пояснював своїй, пастві, що розкольники, які повстали проти канонічного єпископату, очолюваного Патріархом Тихоном, не мають права здійснювати Таїнства, а тому храми, в яких вони здійснюють богослужіння, безблагодатні. Він заново освячував осквернені розкольниками церкви, вмовляв відступників приносити покаяння разом з приходом, викриваючи тих, хто не розкаявся. Забороняючи спілкуватися з обновленцами, щоб присоромити їх, він при цьому просив не мати до них злоби за захоплення ними православних святинь, оскількі святі, як говорив Преосвященний, завжди бувають духом тільки з православними».

Відбувати всі терміни владика закінчив лише 9 листопада 1951 року у віці 64 років.

Перший арешт святителя Афанасія стався 30 березня 1922 року і поклав початок його багаторічним тюремним митарствам. Шлях його сповідницького подвигу пролягав через Володимирську, Таганську, Зирянська і Туруханську в'язниці, і навіть Соловецький, Біломоро-Балтійський, Онезький, Мариїнськії і Темниковські табори. Відбувати всі терміни владика закінчив лише 9 листопада 1951 року у віці 64 років.

Незважаючи на виснажливі роботи, нескінченні етапи, знущання і тортури, антисанітарію, перенесений тиф, остаточно підірване здоров'я і кілька випадків передсмертного стану святитель Афанасій все ж вважав своє становище більш легким, ніж становище тих, хто залишався на волі і при цьому терпів численні нападки від обновленців. Цей приклад говорить нам про те, наскільки глибокою і гострою була його церковна свідомість, і чого абсолютно позбавлені українські розкольники та їх прихильники.

Святитель Афанасій (Сахаров). Фото: iconexpo.ru

Для владики Афанасія вибір між Церквою і її сурогатом означав вибір між вічним життям і вічною смертю. Тут не може бути півтонів, тут дійсно все ділиться на «чорне та біле». Мимоволі згадуються слова отця Олександра Шмемана, який говорив, що «люди перестали вірити не в Бога або богів, а в загибель, і до того ж вічну загибель, в її не тільки можливість, а й неминучість і тому – і в спасіння. «Серйозність» релігії була перш за все в «серйозності» вибору, який відчувається людиною самоочевидним: між загибеллю і спасінням».

З 1955 року святитель Афанасій поселяється в селищі Петушки Володимирської області, але, не дивлячись на формальну свободу, влада постійно сковувала його дії. Найбільшою втіхою для владики були служби в Троїце-Сергієвій Лаврі, бо він все життя зберігав світлу пам'ять про прийняття там чернечого постригу.

«Молитва вас всіх врятує!»

Цілком природно, що святість його життя не залишилася непоміченою, а тому в Петушки постійно стікалися люди. І ось одного разу, на найбільш хвилююче всіх християн питання «як врятуватися?» Святитель відповів: «Найголовніше – це віра. Без віри ніякі найкращі діла не спасительні, тому що віра – фундамент всього. А друге – це покаяння. Третє – молитва, четверте – добрі справи. І гірше всякого гріха – відчай».

Про свою кончину, яка наступила практично відразу після п'ятдесятої річниці його чернечого постригу, владика Афанасій знав заздалегідь. Напередодні смерті, занурений в молитву, святитель вже не міг говорити.

Помер він недільного дня, а в п'ятницю вимовив свої останні слова: «Молитва вас всіх врятує!». Ось начебто проста і доступна думка, а вимовлена вустами святого, та ще й перед обличчям вічності вона набуває особливої гостроти для нас – тих, кому ще належить поборотися за цю вічність.

Přečtěte si také

Životy svatých: Glykéria – dívka, které se kameny nedotkly

Druhé století, Thrákia. Sedmnáctiletá dívka vstoupí do pohanského chrámu, zničí sochu Dia a odmítne se klanět komukoliv jinému než Kristu. 

Třikrát ztracená: Příběh hlavy sv. Jana Křtitele

Jak může být jedna hlava nalezena třikrát? Příběh nejputovnější relikvie křesťanského světa. Od Olivové hory přes Konstantinopol až po Jihlavu.

Přenesení ostatků sv. Mikuláše do Bari: krádež, která se stala svátkem

Dnes si pravoslavní křesťané připomínají přenesení ostatků sv. Mikuláše z Myr Lykejských do italského Bari roku 1087. Příběh plný paradoxů a zázraků.

Kdo je novou světicí v srbské církvi? Příběh blažené Stojny z Deviče

Mezi nově kanonizované osobnosti srbské církve byla zařazena mniška Jefimija Devičská. Její asketický život provázela proroctví o zkáze srbského národa i hluboké pokání.

Sto let od tylavského schizmatu: Návrat Lemků k pravoslaví

Letos uplyne sto let od událostí zvaných „tylavské schizma". Masový návrat Lemků k pravoslaví v roce 1926 patří k nejpozoruhodnějším kapitolám církevních dějin střední Evropy.

Pravoslaví jednoduše: Tajemství a význam Jeruzalémského kříže

Jeden velký kříž obklopený čtyřmi menšími – to je Jeruzalémský kříž neboli pětikříž. Co tento symbol znamená, odkud pochází a kde ho dnes najdeme?