Митрополит Антоній (Паканич): Як побороти страх і перестати боятися
З Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку страху зі свого серця. Фото: dysha.info
Для того щоб не боятися, треба ставати духовною людиною. Віруюча людина в принципі не боїться. Адже страх – це відсутність віри, любові і надії, і саме їх стяжають християни все своє життя.
Налякати невіруючу людину може що завгодно: різні забобони, шантаж, паніка, будь-яка агітація і пропаганда, критика і труднощі, духовні вправи. І, до речі, саме духовні вправи, що відкривають завісу гріхів, навіть найсильніше можуть налякати, якщо немає в серці надії на Бога і Його всесильну допомогу.
Пізнання своєї гріховності часто супроводжується страхом, і це маркер нашого духовного стану. Віруюча людина, пізнаючи себе, сподівається на допомогу з боку Творця у своєму внутрішньому перетворенні, тому супроводимо не страхами, а надією і вірою в Бога. Господь Собою, Своїм світлом одночасно лікує, лікує і тут же вказує на те, що ще потребує зцілення.
Страх – це сім'я ворога роду людського. Бог сіє тільки любов. Все, що несе на собі відбиток страху, не має в собі Божественного. Боротьба зі страхом можлива тільки любов'ю і розсудливістю. Впускаючи в серці світло Христове – любов, ми спалюємо страхи душевні і духовні, страхи ж ментальні зникають при розважливому, вдумливому роздумі.
Необхідно позбавлятися від страхів, вони заважають жити, радіти, любити. Багато людей у похилому віці, оглядаючись назад, журилися про головне: все їхнє життя було прожите в страхах, по суті і життя-то повноцінного не було. Вони боялися бути собою, підлаштовувалися під обставини; боялися говорити те, що думали; боялися спілкуватися з тими, з ким хочеться, з ким цікаво і радісно; боялися жити так, як веліло серце; боялися вірити, надіятись і любити. Вони проживали своє єдине життя в страху не догодити думці інших, не бути як усі, вийти за звичні рамки. Вони йшли проти поклику серця і совісті.
Життя в постійному страху – пекло на землі. Страх занурює нас у темряву, опечатує від всього світлого. Але з Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку зі свого серця, повіривши своєму Творцю.
Přečtěte si také
Proč pravoslavní nepodávají svaté přijímání nepravoslavným?
Časopis Hlas pravoslaví se ve svém zářijovém čísle věnoval tématu, které v poslední době znovu vyvolává diskuse i v pravoslavném světě – otázce, zda mohou být nepravoslavní křesťané připuštěni ke svatým Tajinám.
Starec Paisij Svatohorec: Největší nemocí jsou špatné myšlenky
Slova starce Paisije o tom, jak špatné myšlenky matou duši a berou člověku pokoj, radost i pravý pohled na svět a bližní.
Kdy byl Syn Boží nazván „Kristus“ - Sv. Jan Damašský
Přinášíme vám další úryvek z pojednání O pravé víře svatého Jana Damašského – tentokrát o tom, kdy byl Syn Boží nazván „Kristus“.
Proč Bůh stvořil ty, kteří zhřeší a nebudou činit pokání - sv. Jan Damašský
Z pojednání svatého Jana Damašského O pravé víře. O tom, proč Bůh stvořil i ty, kteří podle předvědění zhřeší a nebudou činit pokání, a dále o rozdílu mezi Božím zákonem, jenž vede k životu, a zákonem hříchu, který přivádí člověka k pádu.
Památka svatých Cyrila a Metoděje – duchovních otců slovanského pravoslaví
Den, 5. července, je v českém kalendáři zasvěcen památce svatých Cyrila a Metoděje – bratří ze Soluně, kteří v 9. století přinesli našim předkům světlo evangelia v jazyce, kterému rozuměli.