Митрополит Антоній (Паканич): Як побороти страх і перестати боятися
З Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку страху зі свого серця. Фото: dysha.info
Для того щоб не боятися, треба ставати духовною людиною. Віруюча людина в принципі не боїться. Адже страх – це відсутність віри, любові і надії, і саме їх стяжають християни все своє життя.
Налякати невіруючу людину може що завгодно: різні забобони, шантаж, паніка, будь-яка агітація і пропаганда, критика і труднощі, духовні вправи. І, до речі, саме духовні вправи, що відкривають завісу гріхів, навіть найсильніше можуть налякати, якщо немає в серці надії на Бога і Його всесильну допомогу.
Пізнання своєї гріховності часто супроводжується страхом, і це маркер нашого духовного стану. Віруюча людина, пізнаючи себе, сподівається на допомогу з боку Творця у своєму внутрішньому перетворенні, тому супроводимо не страхами, а надією і вірою в Бога. Господь Собою, Своїм світлом одночасно лікує, лікує і тут же вказує на те, що ще потребує зцілення.
Страх – це сім'я ворога роду людського. Бог сіє тільки любов. Все, що несе на собі відбиток страху, не має в собі Божественного. Боротьба зі страхом можлива тільки любов'ю і розсудливістю. Впускаючи в серці світло Христове – любов, ми спалюємо страхи душевні і духовні, страхи ж ментальні зникають при розважливому, вдумливому роздумі.
Необхідно позбавлятися від страхів, вони заважають жити, радіти, любити. Багато людей у похилому віці, оглядаючись назад, журилися про головне: все їхнє життя було прожите в страхах, по суті і життя-то повноцінного не було. Вони боялися бути собою, підлаштовувалися під обставини; боялися говорити те, що думали; боялися спілкуватися з тими, з ким хочеться, з ким цікаво і радісно; боялися жити так, як веліло серце; боялися вірити, надіятись і любити. Вони проживали своє єдине життя в страху не догодити думці інших, не бути як усі, вийти за звичні рамки. Вони йшли проти поклику серця і совісті.
Життя в постійному страху – пекло на землі. Страх занурює нас у темряву, опечатує від всього світлого. Але з Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку зі свого серця, повіривши своєму Творцю.
Přečtěte si také
Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět
První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista.
Co nám dala Padesátnice?
Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.
Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví
Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.
Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů
Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.
Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve
Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.
Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně
Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?