Митрополит Антоній (Паканич): Як побороти страх і перестати боятися
З Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку страху зі свого серця. Фото: dysha.info
Для того щоб не боятися, треба ставати духовною людиною. Віруюча людина в принципі не боїться. Адже страх – це відсутність віри, любові і надії, і саме їх стяжають християни все своє життя.
Налякати невіруючу людину може що завгодно: різні забобони, шантаж, паніка, будь-яка агітація і пропаганда, критика і труднощі, духовні вправи. І, до речі, саме духовні вправи, що відкривають завісу гріхів, навіть найсильніше можуть налякати, якщо немає в серці надії на Бога і Його всесильну допомогу.
Пізнання своєї гріховності часто супроводжується страхом, і це маркер нашого духовного стану. Віруюча людина, пізнаючи себе, сподівається на допомогу з боку Творця у своєму внутрішньому перетворенні, тому супроводимо не страхами, а надією і вірою в Бога. Господь Собою, Своїм світлом одночасно лікує, лікує і тут же вказує на те, що ще потребує зцілення.
Страх – це сім'я ворога роду людського. Бог сіє тільки любов. Все, що несе на собі відбиток страху, не має в собі Божественного. Боротьба зі страхом можлива тільки любов'ю і розсудливістю. Впускаючи в серці світло Христове – любов, ми спалюємо страхи душевні і духовні, страхи ж ментальні зникають при розважливому, вдумливому роздумі.
Необхідно позбавлятися від страхів, вони заважають жити, радіти, любити. Багато людей у похилому віці, оглядаючись назад, журилися про головне: все їхнє життя було прожите в страхах, по суті і життя-то повноцінного не було. Вони боялися бути собою, підлаштовувалися під обставини; боялися говорити те, що думали; боялися спілкуватися з тими, з ким хочеться, з ким цікаво і радісно; боялися жити так, як веліло серце; боялися вірити, надіятись і любити. Вони проживали своє єдине життя в страху не догодити думці інших, не бути як усі, вийти за звичні рамки. Вони йшли проти поклику серця і совісті.
Життя в постійному страху – пекло на землі. Страх занурює нас у темряву, опечатує від всього світлого. Але з Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку зі свого серця, повіривши своєму Творцю.
Přečtěte si také
Albánský arcibiskup dává radu nově pokřtěným
Část z rozhovoru americké redakce SPN s albánským arcibiskupem Janem.
Pravoslaví jednoduše: Proč v chrámu nezní varhany, ale pouze lidský hlas?
Vstoupíte-li do pravoslavného chrámu, neuslyšíte varhany ani kytary. Veškeré bohoslužby jsou zpívané. Tento starobylý zvyk není náhodný.
Pravoslaví v každodenním životě: O penězích
Pohled pravoslavné církve na bohatství bývá často pochopen chybně jako absolutní oslava chudoby. Skutečnost je však hlubší: peníze nejsou zlé, nebezpečím je náš vztah k nim.
Pravoslaví jednoduše: Proč se v pravoslaví neprovádí kremace?
Při pohřbech pravoslavných křesťanů si můžete všimnout dvou věcí: rakev bývá během obřadu otevřená a církev zásadně odmítá kremaci (zpopelnění). Proč je pro pravoslaví tak důležité uložit tělo do země vcelku?
Mýty o pravoslaví: Svatí byli dokonalí lidé, kteří nikdy nehřešili
Často si představujeme svaté jako nehybné postavy z ikon, které se narodily s gloriolou a nikdy nepoznaly lidskou slabost. Tento mýtus však popírá samotnou podstatu pravoslavné spirituality.
Pravoslaví v každodenním životě: Co když je pro mě půst moc těžký?
Půst se blíží a s ním i obavy, zda ho zvládneme. Důležité je pochopit, že Církev od nás nežádá výkony pouštních mnichů, ale upřímnou snahu o uzdravení duše.