Митрополит Антоній (Паканич): від чого ми втомлюємося найбільше

Фото: HistoryTime

Хронічна втома, апатія, депресія – ознаки нашого часу. Були вони і раніше, але не було технічної можливості говорити про це на весь світ. Хоча діапазон даного проявлення сьогодні, на мій погляд, набагато масштабніший і більш гнітючий.

У чому ж причина? Від чого так втомлюється людина?

Від себе, своєї складності. Швидкісний ритм життя не дає можливості людині толком прийти в себе, гармонізувати свій душевний стан, розібратися з собою. У наших предків було на це значно більше часу. У сучасної людини немає часу іноді подумати. Інформаційний потік, ритм життя забирають весь час і сили, не дають можливості зайнятися собою. А якщо не розгрібати завали, будь-яке приміщення рано чи пізно перетвориться на звалище, яке розібрати самому вже не під силу.

Так відбувається і з нашою душею. Ми не вирішуємо свої духовні проблеми, а ігноруємо їх, розраховуючи, що вони самі якось розчиняться, не спрощуємо складності своєї натури, які не полегшуємо, не висвітлюються її євангельським світлом і фарбами, а йдемо на поводу зашкарублих звичок, пристрастей, рис характеру. Власне, тільки збільшуємо вантаж проблем і ускладнюємо свою вдачу. При такому підході кожен новий день лише посилює наш душевний, духовний і фізичний стан, і ми стаємо собі нестерпні, ми катастрофічно втомлюємося від себе.

Причина будь-якої депресії – неможливість жити з собою. Більшість психологів же пропонують шукати причини не в собі, а в оточенні, обставинах, але це невірний підхід. Поки ми не почнемо розгрібати свою душу від багаторічних покладів неправд, складнощів, заплутаності, ми не вийдемо до світла, а будемо продовжувати перебувати в темряві.

Безумовно, потрібна неймовірна мужність і чесність, щоб визнати власну провину в тому занедбаному і сумному стані, в якому ми опинилися, нікого при цьому не звинувачуючи.

В першу чергу потрібно змінити ставлення до себе, від складного – до простого. Не звертати увагу на свої образи – вони вірний показник гордині і зарозумілості. Поки людина ображається, вона не впускає добро у своє серце, воно роз'їдається злістю; не вимагати до себе особливого ставлення і уваги – ми не заслуговуємо і того, що маємо, стан недооціненості - руйнівний і веде до боговідступництва; не ставитися до себе серйозно, не вважати себе краще за інших – без Божих милостей ми нічого доброго з себе не уявляємо.

Якщо щодня міняти своє ставлення до себе, то всі проблеми поступово зникнуть, складності вирівняються і настане мир з собою, а значить мир з Богом.

КП в Україні

Přečtěte si také

Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět

První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista. 

Co nám dala Padesátnice?

Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.

Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví

Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.

Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů

Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.

Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve

Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.

Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně

Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?