Про користь страху

Фото: СПЖ

Страх – огидне, липке відчуття, і ніхто не хоче його відчувати. Але в ці дні, коли ми постійно чуємо про розповзання інфекції, про те, яка біда зараз твориться в Італії – і підбирається до нас – страх часто хапає за шлунок і підступає до горла.

Але, як каже Апостол, і знаємо, що «хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим.8:28), і нам варто подумати про те, як звернути нинішній страх на користь.

Все в житті християнина – матеріал для послуху Богові; ми повинні зробити з нашим страхом щось, що буде прославляти Господа і служити до нашого духовного зростання.

Для початку ми можемо помітити, що у страху (як і у болю) є своя позитивна місія – ми всі давно б звернули собі шиї, якби не могли відчувати страх. Страх повинен спонукати нас до розважливості і обережності перед обличчям реальної небезпеки.

Коли ви гніваєтесь, дратуєтесь чи сумуєте через те, що страх наполегливий, ви тільки погіршуєте своє становище.

Правильніше ставитися до страху не як до ворога, а як до слуги. Уявіть собі, що у вас є старий і дуже старанний слуга, який дуже береже вас і прагне захистити від будь-якої небезпеки. Він наполегливо вривається до вас з доповіддю і без доповіді, і намагається привернути вашу увагу до всіх реальних загроз – щоб ви вжили заходів і не постраждали. І до нереальних загроз теж. Але він не ворог вам – він просто слуга, який робить доповідь, а як ви поставитеся до цієї доповіді – вирішувати вже вам. Ви не зобов'язані слідувати за страхом. Ви можете сказати – «спасибі, мій старий і вірний слуго, я буду обережнішим». Або «дякую, але тут немає небезпеки».

Коли ви приходите в гнів, роздратування або смуток через те, що страх наполегливий, ви тільки погіршуєте свій стан – тому що опиняєтеся постійно зосереджені на своєму переляку.

Страх можна витіснити – і витіснити вдячністю. «Подяку складайте за все,» – каже Апостол, і у нас, християн, завжди є причини для вдячності. Є хороша практика ведення щоденника подяки – коли ви записуєте все хороше, з чим ви зіткнулися протягом дня. У вас є близькі і друзі, які вас люблять. На світі – в тому числі, поруч із вами – є добрі, благочестиві і навіть святі люди.

Ми живемо набагато більш ситно і безпечно, ніж покоління й покоління наших предків, життя яких проходило між непосильною працею, недоїданням, голодом і чумою.

Часто ми стикаємося з проявами доброти з боку випадкових зустрічних – наприклад, перехожий вказав вам на розв'язаний шнурок, щоб ви не впали. У нас є їжа і одяг, а якщо ще у нас є вихід в інтернет, то нам відкрито величезний світ – ми можемо розглядати фотографії далеких галактик і дивуватися чудесам Божого творіння, або картини великих майстрів, які теж прославляють Бога. Ми можемо слухати настанови святих або займатися самоосвітою. Ми – перше покоління в історії людства, у якого є такі можливості.

Та й, по правді сказати, якщо залишити інтернет осторонь, ми живемо набагато більш ситно і безпечно, ніж покоління і покоління наших предків, життя яких проходило між непосильною працею, недоїданням, голодом і чумою.

Навіть наші відносно недавні предки, як і жителі багатьох країн на землі нині, подивилися б з подивом і на наше невдоволення життям, і на наш страх перед нинішньою пандемією.

Багатьом із нас стане легше, якщо ми звернемося від себе до ближніх.

Ще в 1919 році від епідемії «іспанки» померло від п'ятдесяти до ста мільйонів людей – і в той час COVID-19 могли взагалі не помітити. Те, що літні люди помирають від пневмонії, визнали б чимось неминучим, та й значно менше народу доживали до таких років.

Безпрецедентні заходи, які ми спостерігаємо зараз, викликані не якоюсь особливою силою напасті, а тим, що суспільство в розвинених країнах стало звертати набагато більше уваги на життя і здоров'я громадян.

Але у страху є і ще одна позитивна роль – він спонукає нас до роботи над собою. Багатьом з нас стане легше, якщо ми звернемося від себе до ближніх.

Поки ми думаємо про те, що ж станеться з нами, уява малює нам як моторошні, так і малоймовірні картини лих.

Але коли ми дивимося на речі більш реалістично, ми розуміємо, що якщо ми не відносимося до групи ризику – людей похилого віку або що страждають хворобами легень – ймовірність померти від коронавірусу для нас невелика. Мабуть, ми не потрапляємо в ті відсотки, які становлять групу ризику.

Коли бережність і обережність стає справою любові до ближнього, страх іде.

Ми повинні дотримуватися карантину і всіх запобіжних заходів не заради себе, але заради тих наших ближніх, які особливо вразливі для цієї хвороби. Коли бережність і обережність стає справою любові до ближнього, страх йде.

Новий Завіт, однак, пропонує і набагато більш сильний засіб від страху – усвідомлення своєї місії. Погляньмо на життя святого Апостола Павла. Ось як він сам описує своє життя:

«Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі» (2Кор. 11:23-27).

Однак його послання – в тому числі, написані з неволі – вражають нас своєю радістю, ніби їх писала людина, що перебувала в раю, а не в тюрмі.

Звичайно, у всіх нас різні покликання, не всі проповідують слово Боже, але кожен служить Богу на своєму місці.

Що рятувало Апостола від страху перед муками і смертю, які могли трапитися з ним у будь-який момент? Усвідомлення його місії – «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої» (Діян. 20:24).

Звичайно, у всіх нас різні покликання – «але кожен має від Бога свій дар, один так, інший так» (1Кор. 7:7) – не всі проповідують слово Боже, але кожен служить Богу на своєму місці. Хтось розвозить хліб у магазини, хтось піклується про те, щоб у будинках були світло і електрика, хтось служить Богу і людям якось ще. Але у всіх нас є своя місія, справа, яку ми повинні виконати – і за яку дамо звіт Богові. Нам варто на ній зосередитися.

Якщо нинішній страх збудить нас від сну, і ми навчимося дякувати, служити ближнім, і, головне, задумаємося про наше покликання, яке ми повинні виконати, ми вийдемо з нинішньої кризи з величезними набутками – які залишаться з нами й у вічності.

Přečtěte si také