Велика Середа: день зради

Апостол Петро та Іуда. Фото: СПЖ

Велика Середа. Зрада Іуди та зрада Петра. Два неймовірно схожих, але радикально різних діяння, проте головна відмінність між ними одна.

Апостол Петро

Петро зрадив Господа через малодушність, великою мірою, вся картина його світу зруйнувалася перед його очима відразу. Три роки він прожив пліч-о-пліч із Божественним Учителем. Супроводжував його на всіх шляхах, слухав Його слова, виконував Його накази, проповідував, зціляв хворих, виганяв бісів. І завжди, абсолютно завжди Петро відчував себе за спиною у Христа. Учню не було про що турбуватися, не було чого боятися, не було в чому сумніватися – з ним був Христос.

Христос був його світом, його життям, його всім. І, звісно, учень не сумнівався, що так буде завжди, та й чи могло бути інакше, адже в Ісусі з Назарету він знайшов Того, про Кого говорили Мойсей і пророки. Отже, в той момент, коли Петро з палкістю обіцяв піти за Спасителем хоч на страждання, хоч на смерть, він був цілком чесний і щирий.

Утім, самовпевненість нещирою й не буває. Так само як і не буває вона некараною.

У звичній атмосфері, перед Христом, серед інших учнів, Петро був упевнений у собі, але вже через кілька годин усе різко змінилося. Спаситель дозволив узяти Себе під варту, ніч минула без сну, а необхідність вгамувати досвітній озноб змусила увійти в коло незнайомих та явно недружніх людей.

І тут втомлений, змерзлий, переляканий і збитий з пантелику Петро виявляється безсилим проти запитання, що раз-по-раз повторюється дедалі наполегливіше, голосніше й нахабніше.

Іуда

В зраді Іуди малодушності, навпаки, не було. Був простий розрахунок та холодний цинізм. Отже, Вчитель ясно дав усім зрозуміти, що не збирається ставати царем. Проте Іуда з дитинства чув і в синагозі, і від рабинів, що Месія стане царем Іудейським, звільнить свій народ від римського рабства та підкорить йому всіх необрізаних. Можна, звісно, і в словах рабинів засумніватися, але ж це все відомо з діда-прадіда. Та й картинка надто приваблива для його сріблолюбної натури, щоб відмовитися від неї.

Отже, Вчитель – не той, на кого всі чекають. Чи той? Ні, не той – так думати вигідніше. Ну а якщо так, то чому б не проявити громадянську свідомість і не зрадити Його, Який викриває фарисеїв і не шанує суботу? Тим паче що за це ще й приплатять…

Результат у двох зрад теж радикально різний. Петро, який зрадив Господа з банальної людської слабкості, покаявся і був прощений Богом. Іуда, що став зрадником з підлості, не зміг впоратися з усвідомленням того, що сприяв страті невинного, і вкоротив собі віку.

Ми

Якщо ви вважаєте, що за дві тисячі років багато що змінилося, – не обманюйтеся. Сьогодні перед нами стоїть такий самий вибір, як і перед апостолами в позаминулому тисячолітті: зберегти вірність Господу чи зрадити Його.

Так склалося, що зрада з підлості в наш час стала нормою. Оцініть, приміром, як дружно та швидко відвернулися від Церкви політики, які ще вчора приходили на наші служби, отримували церковні нагороди і мало не присягалися, що вони разом із нами, хай би що сталося, що вони віддані Церкві та вірні Господу. Де вони тепер?

Нам, віруючим, необхідно прагнути уникнути двох спокус: самовпевненості та малодушності. Самовпевненість, як ми знаємо, призводить до падіння, тому вірні Богові повинні зберігати свою віру зі смиренням і надією на Бога. Інша спокуса – малодушність. Малодушний рано чи пізно злякається, а такий, кажучи словами Господа, «не надається до Божого Царства». І якщо самовпевнений обов'язково впаде, то малодушний уже впав.

Нам нічого не залишається, як тільки набути рішучість бути твердими у вірі та стійкими перед лицем спокус. Так взивають до нас події Страсної Середи. Чи почуємо?

Přečtěte si také