Велика П'ятниця і Велика Субота: молитва, страждання, смерть і...

Зняття з хреста. Візантійська ікона, XIV століття. Фрагмент. Фото: wikipedia.org

Дні Страсного передпасхального тижня називаються Великими, оскільки в ці дні відбуваються знаменні події в земному житті Ісуса Христа, в які проявляється Його Божественна і людська природи, Його Божественна велич і людська беззахисність.

Підтримавши і втішивши учнів після тривожної думки про зрадника, після Таємної Вечері, у ніч на Велику П'ятницю Христос із учнями йде до Гефсиманського саду на напружену, до кривавого поту, молитву, не тому, що вже була ніч, коли учні, не дочекавшись Його повернення, заснули, а тому, що це молитва за учнів, за віруючих у Нього та Його страждання. Моління про чашу страждань виражає боротьбу у Христі, виявляючи Його людську («Авва-Отче! Тобі все можливе, пронеси мимо Мене цю чашу») і Божественну природу («А проте, не чого хочу Я, але чого Ти») (Мк. 14: 36).

«І тому, – каже Іларій Піктавійський у творі «Про Трійцю», – як людина Він бажає, щоб чаша минула Його. І як Бог від Бога, Він з'єднується в одній волі з отцем».

Молитва закінчена. Настає час Великої П'ятниці. За Христом прийшли охочі Його схопити, і лицемірним поцілунком Іуди Він віддається варті. «Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти?» (Мт. 26:50). «Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?» (Лк. 22:48).

Феофілакт, архієпископ Охридський, тлумачить ці слова так: «Іуду називає Господь другом у сенсі докору, за те, що він, наче друг, дає Йому лобзання…. Чи прийшов ти як друг? Але в такому разі не слід було приходити з мечами та кілками. Або ти прийшов як ворог? Але навіщо цілуєш Мене? Таким чином викриває його, як підлесника».

Після поцілунку Христос спитав варту: «Кого шукаєте?». Дивовижно, наче вона засліпла, здивувалася від такого іудиного способу повідомити, кого треба брати під варту. Адже злочинців не цілують. Іоанн Золотоуст каже, що без волі Христа і варта не могла взяти Його. Коли варта прийшла до тями Христос знову поставив те саме запитання, сказавши вдруге, що Він є Той, Кого вони шукають, сказав варті, щоб інших відпустили.

Зцілення Христом вуха первосвященичого раба, усіченого Петром, показує головний принцип євангельського ратування: «Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мф. 26:52).

Христос викрив сліпоту і дурість іудеїв, які думали, що чим більше воїнів, тим легше схопити Христа.

На суді у первосвященника Анни з'ясувалося, що Христос не винний: вчення, Ним проповідане, всім широко відоме, і в ньому немає провини. Первосвященник Каяфа зібрав весь синедріон (верховне судилище), свідчення та лжесвідчення проти Христа. Йому пропонували захиститися, але Він мовчав «бо Його ніхто не слухав, та й суд їхній тільки мав зовнішній вигляд суду, а справді був не що інше як напад розбійників, що кидаються на тих, хто проходить зі свого вертепу». Тоді ж і міцний камінь, апостол Петро, тричі зрікається Христа через страх за своє життя, згадуючи згодом, згідно з переказами, щоночі зі співом півня зі сльозами про свою зраду Христа, Який тієї ночі терпів образи та глузування.

Ранком при зібранні старійшин народу, первосвященників і книжників був засуджений Христос за те, що говорив про Себе правду, що Він Син Божий.

Звістка про засудження Христа на смерть збентежила Іуду. Розкаявшись, він хотів повернути гроші фарисеям. Однак тут його душевних мук не оцінили, як «відпрацьований матеріал» він уже був нікому не потрібен, до нього поставилися з відвертою зневагою. Зрадників ніде не люблять. Знехтуваний і пригнічений Іуда нічого кращого не знайшов, як звести рахунки з життям.

Перед Пилатом Христос був також невинний, проте, за бажанням синедріона і тому, що обвинувачений – житель Галілеї, він відправив Христа на суд до Ірода Антипи, саме того, який обезголовив Іоанна Хрестителя. Не знайшовши в Ньому провини і бачачи хибність звинувачень синедріона, той відправляє Христа назад до Пилата. Під тиском народу, якого не пом'якшили страждання та бичування Христа, Пилат вимушено випустив розбійника Варраву, а Христа віддав на страту.

Христос розіп'ятий на пагорбі, що формою нагадує череп, між двох розбійників, серед пониклих жінок, без учнів. З Хреста Христос молився за розпинаючих, дав Рай розсудливому розбійнику, вручив Свою Матір апостолу Іоанну, закликав до Бога Отця, просив пити і, зрештою, віддав дух Богові.

Його хітон, витканий Божою Матір'ю, забрав один з тих, хто розпинав. Інший з розпинаючих зрозумів, що Син Божий перед ним.

Святі вийшли з гробів, землетрус і темрява… сама природа повідомила про неможливу смерть. «Ось знамення влади», – каже святитель Іоанн Золотоуст.

Прийшли за тілом Христа Його таємні учні Іосиф і Никодим із жінками-мироносицями (які принесли дороге миро для помазання Христа). Святитель Іоанн Золотоуст каже, що «Іосиф був із числа знаменитих, був відомий Пилату, який і дозволив забрати тіло Христа, і Іосиф ховає Його вже не як злочинця, а за звичаєм іудейським, чудово, як людину велику і славну» в печері-гробі, підготовленій для себе.

*   *   *

У суботу ввечері римська варта стерегла мертвого як живого, боячись, що тіло заберуть учні та оголосять Христа воскреслим. Проте Він Сам воскресне, налякавши варту. Але це – завтра. А сьогодні Він ще в гробі, а ми разом зі святими жонами та учнями сумуємо про Його смерть і чекаємо на Світле Христове Воскресіння.

Přečtěte si také