Чому я не дивлюся новини

Фото: gestaltclub.com

Фото: gestaltclub.com

Я не дивлюся й не читаю новин. Взагалі. Ані по телебаченню, ані в інтернеті, ані в соцмережах. Навіть радіо в машині не слухаю. Так триває вже кілька років, і жодної шкоди мені це не завдає. Навіть навпаки. Звісно, коли зі мною намагаються обговорювати останні звістки або пробують втягнути в розмову про політику, я чесно зізнаюся, що підтримати бесіду не можу, оскільки сказати мені нема чого, та й взагалі – немає в мене звички говорити на теми, в яких я необізнаний.

А далі відбувається цікаве: хтось всерйоз дивується, хтось не вірить, а хтось і зовсім сприймає сказане мною як мало не особисту образу.

Як так? У країні війна, а я новинами не цікавлюся. Утім, де зв'язок між війною та відсутністю інтересу до новин особисто у мене, мені поки ніхто так і не сказав. Тоді як причина мого ставлення до роботи ЗМІ, блогерів та іншого інформаційного контенту проста: я їм не вірю.

Причому я не стверджую, що всі журналісти поголовно брешуть. Швидше, навіть навпаки – вони майже завжди говорять правду. Тільки от не всю і не завжди. Правда, як відомо, правді різниця.

Деякий час тому на Північному Кіпрі один мусульманин тинявся православним храмом і читав вголос на камеру мусульманське сповідання, записуючи попутно своє геройство на камеру телефону. Причому робив він це в присутності священника, який також потрапив до об'єктиву. І що ви думаєте? Місцева блогосфера вибухнула гнівними коментарями з приводу «знущання над православними в храмі Апостола Андрія». До шквалу обурення дещо згодом долучилися й журналісти. Зрештою автор дивної витівки видалив провокаційне відео та навіть публічно вибачився.

І водночас точно така сама, але вже наша блогосфера блаженно мовчить із приводу заблокованих без води та їжі людей у Києво-Печерській лаврі. І це відбувається не на далекому острові, це зовсім близько, можливо навіть за кілька кварталів від тих, хто обурювався подією на Кіпрі.

Серйозно, ви багато бачили останнім часом репортажів про зрізані церковні замки, про побитих активістами вірян, про хрестоходців, на яких окремі сумнівні особистості мало не полювання організувати зібралися? Причому репортажів не в дусі «громада вирішила», «собори ухвалили», «суспільство вимагає», а так, щоб по правді: з правдивою розповіддю про те, що сталося, із вказівкою на порушення прав людини, з об'єктивними висновками з непривабливої правди? Я не бачив дуже давно.

Подаючи правду частково, роблячи на ній зручні та вигідні для себе (або для замовника) акценти, представники інформаційної спільноти вправно маніпулюють правдою і формують у глядача чи читача таке уявлення про дійсність, яке від істини далі, ніж послужний список пропаленого сифілітика від подвижницької чистоти преподобницького житія.

Для того щоб бути негідним довіри, не потрібно брехати. Можна говорити виключно правду. Тільки дозовано та хитро. Одне сказати, а про інше промовчати. На щось натякнути, а щось не помітити. Десь витягнути на світло найдрібніші подробиці, а десь недоговорити. І – вуаля! Дивіться та вражайтеся, читайте та вірте.

Це те, про що ми раніше й не підозрювали. Це – правда на службі у брехні. І в устах сучасного інформаційного суспільства тільки така правда і є. Вона зручна, вона універсальна, до неї не причепитися, не прискіпатися. Її можна нести перед собою, як прапор. Адже вона – правда. А брехня вже не потрібна, вона застаріла, вона втратила актуальність, вона несучасна, вона некреативна, вона вже моветон.

Та й навіщо вона потрібна, коли правда все зробить за неї? Не перестаючи, зауважте, бути правдою. А брехня поки осторонь постоїть та ефектом насолодиться.

А ти, обиватель, вір. Вір і не смій сумніватися. Тобі ж правду кажуть. Звичайно ж, тобою будуть маніпулювати, тебе змусять думати так, як треба і (прямо як за Хрущова) змусять коливатися разом із лінією партії.

Простіше кажучи, тебе банально пошиють в дурні. Жодного разу при цьому не збрехавши. Уявляєш? Тобі наговорили з три короби добірної правди, а в підсумку виходить прямо як у відомих віршах (мовою оригіналу):

«Глядь, а штаны твои носит коварная ложь,
Глядь, на часы твои смотрит коварная ложь,
Глядь, а конем твоим правит коварная ложь».

Plačící Královna ve Vlachernách

V noci svátku Záštity Přesvaté Bohorodice spatřili zázrak ve vlachernském chrámu pouze dva lidé. Všichni ostatní se modlili a nic neviděli. Boží milost se však dostala i jim.

Cesta ke křtu: Co je katechumenát a jak dospělý člověk přichází do Církve

V Texasu se po roce přípravy dala pokřtít celá rodina. Jak vypadá cesta dospělého ke křtu v pravoslavné Církvi a proč na ní nelze spěchat?

Láska k nepřátelům v době polarizace: Co nás učí svatý Siluan Athonský

Prostý mnich ze Svaté Hory učil, že kdo nemiluje nepřátele, v tom není Boží milost. V době, kdy se společnost dělí na tábory, zní jeho slova naléhavěji než kdy dřív.

Pochybnosti ve víře: Co nás učí apoštol Tomáš

Církev nenazývá Tomáše „nevěřícím“, ale opěvuje jeho „blahou nevěru“. Jeho příběh ukazuje, jak se z pochybnosti může zrodit vyznání.

Od mága k biskupovi: Co říká pravoslaví o horoskopech a ezoterice

Příběh svatého Kypriána, který se z mocného čaroděje stal biskupem a mučedníkem, nabízí jasnou odpověď na dnešní zájem o horoskopy, tarot či amulety.

Jak dodržovat půst a zůstat součástí světského kolektivu

Postní kalendář nečeká, až si firma vybere jídelníček na poradu. Jak sladit církevní pravidla s běžným pracovním provozem?