Чому я не дивлюся новини
Фото: gestaltclub.com
Я не дивлюся й не читаю новин. Взагалі. Ані по телебаченню, ані в інтернеті, ані в соцмережах. Навіть радіо в машині не слухаю. Так триває вже кілька років, і жодної шкоди мені це не завдає. Навіть навпаки. Звісно, коли зі мною намагаються обговорювати останні звістки або пробують втягнути в розмову про політику, я чесно зізнаюся, що підтримати бесіду не можу, оскільки сказати мені нема чого, та й взагалі – немає в мене звички говорити на теми, в яких я необізнаний.
А далі відбувається цікаве: хтось всерйоз дивується, хтось не вірить, а хтось і зовсім сприймає сказане мною як мало не особисту образу.
Як так? У країні війна, а я новинами не цікавлюся. Утім, де зв'язок між війною та відсутністю інтересу до новин особисто у мене, мені поки ніхто так і не сказав. Тоді як причина мого ставлення до роботи ЗМІ, блогерів та іншого інформаційного контенту проста: я їм не вірю.
Причому я не стверджую, що всі журналісти поголовно брешуть. Швидше, навіть навпаки – вони майже завжди говорять правду. Тільки от не всю і не завжди. Правда, як відомо, правді різниця.
Деякий час тому на Північному Кіпрі один мусульманин тинявся православним храмом і читав вголос на камеру мусульманське сповідання, записуючи попутно своє геройство на камеру телефону. Причому робив він це в присутності священника, який також потрапив до об'єктиву. І що ви думаєте? Місцева блогосфера вибухнула гнівними коментарями з приводу «знущання над православними в храмі Апостола Андрія». До шквалу обурення дещо згодом долучилися й журналісти. Зрештою автор дивної витівки видалив провокаційне відео та навіть публічно вибачився.
І водночас точно така сама, але вже наша блогосфера блаженно мовчить із приводу заблокованих без води та їжі людей у Києво-Печерській лаврі. І це відбувається не на далекому острові, це зовсім близько, можливо навіть за кілька кварталів від тих, хто обурювався подією на Кіпрі.
Серйозно, ви багато бачили останнім часом репортажів про зрізані церковні замки, про побитих активістами вірян, про хрестоходців, на яких окремі сумнівні особистості мало не полювання організувати зібралися? Причому репортажів не в дусі «громада вирішила», «собори ухвалили», «суспільство вимагає», а так, щоб по правді: з правдивою розповіддю про те, що сталося, із вказівкою на порушення прав людини, з об'єктивними висновками з непривабливої правди? Я не бачив дуже давно.
Подаючи правду частково, роблячи на ній зручні та вигідні для себе (або для замовника) акценти, представники інформаційної спільноти вправно маніпулюють правдою і формують у глядача чи читача таке уявлення про дійсність, яке від істини далі, ніж послужний список пропаленого сифілітика від подвижницької чистоти преподобницького житія.
Для того щоб бути негідним довіри, не потрібно брехати. Можна говорити виключно правду. Тільки дозовано та хитро. Одне сказати, а про інше промовчати. На щось натякнути, а щось не помітити. Десь витягнути на світло найдрібніші подробиці, а десь недоговорити. І – вуаля! Дивіться та вражайтеся, читайте та вірте.
Це те, про що ми раніше й не підозрювали. Це – правда на службі у брехні. І в устах сучасного інформаційного суспільства тільки така правда і є. Вона зручна, вона універсальна, до неї не причепитися, не прискіпатися. Її можна нести перед собою, як прапор. Адже вона – правда. А брехня вже не потрібна, вона застаріла, вона втратила актуальність, вона несучасна, вона некреативна, вона вже моветон.
Та й навіщо вона потрібна, коли правда все зробить за неї? Не перестаючи, зауважте, бути правдою. А брехня поки осторонь постоїть та ефектом насолодиться.
А ти, обиватель, вір. Вір і не смій сумніватися. Тобі ж правду кажуть. Звичайно ж, тобою будуть маніпулювати, тебе змусять думати так, як треба і (прямо як за Хрущова) змусять коливатися разом із лінією партії.
Простіше кажучи, тебе банально пошиють в дурні. Жодного разу при цьому не збрехавши. Уявляєш? Тобі наговорили з три короби добірної правди, а в підсумку виходить прямо як у відомих віршах (мовою оригіналу):
«Глядь, а штаны твои носит коварная ложь,
Глядь, на часы твои смотрит коварная ложь,
Глядь, а конем твоим правит коварная ложь».
Přečtěte si také
Co nám dala Padesátnice?
Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.
Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví
Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.
Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů
Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.
Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve
Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.
Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně
Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?
Pravoslaví v každodenním životě: Zábava, sociální sítě a hlídka srdce
Co říká pravoslavná tradice o filmech, hudbě a sociálních sítích? Nejde o seznam zákazů. Jde o to, co to dělá s naším srdcem.