Хресна хода в Почаїв: чому беззаконні заборони не працюють

Ні беззаконні заборони влади, ні погрози радикалів не зупинили хрестоходців у Почаєві. Фото: СПЖ

Хресна хода з Кам'янця-Подільського прибула до Почаївської лаври. Прибула, як і щороку протягом 200 років до того. Але цього 2023 року це був, можливо, найважчий хресний хід за всю його історію.

Перед його початком влада Кам'янця-Подільського Хмельницької області оголосила про заборону ходи.

Мер Кам'янця-Подільського Михайло Поситко: «Ми маємо зробити все, щоб цього (хресного ходу до Почаєва, − Ред.) не було. А є інформація, що, незважаючи на заборону, все ж таки планується така провокаційна акція. Я вважаю, що це є провокація».

Автобуси з паломниками, які з'їжджалися з усієї України, зупиняла поліція та розвертала назад. Цілком дикий випадок стався з вірянами з Рівного. За 12 кілометрів до міста їхній автобус зупинила поліція з СБУ. У водія відібрали водійське посвідчення, а потім у супроводі патрульної машини змусили виїхати за межі Хмельницької області.

Усіх паломників, які все ж таки прибули до кафедрального собору Кам'янця-Подільського і традиційно розмістилися в наметах, чекаючи на початок ходи, поліція вигнала за межі собору. Потім влада підключила військкомів, які виловлювали серед вірян чоловіків та вручали їм повістки. Особливо багато військових було біля храму Різдва Богородиці у Боржку, на околиці Кам'янця-Подільського, звідки й виходив хресний хід. Але, незважаючи ні на що, близько трьох тисяч хрестоходців все ж таки вирушили до Почаєва.

Дорогою до них приєднувалися нові та нові паломники. І на півдорозі їх стало вже більше 10 тисяч. Так, це не десятки тисяч, як у минулі роки, але для нинішньої ситуації – це дуже багато. Шлях їх був надзвичайно складним. Спочатку була нестерпна спека, потім пішов дощ. Але головне не це. Величезні проблеми створювали їм влада, поліція та місцеві активісти.

21 серпня, як і минулого року, влада Волочиська заборонила прохід паломників через місто. Наступного дня про заборону проходу хресної ходи через область оголосила Тернопільська облрада. В УПЦ нагадали, що хресна хода – це молитва Богу, богослужіння, і заборонити її ніхто не має права, окрім через рішення суду. Але це нікого не зупиняло.

Ось вхід хрестоходців до Тернопільської області. Люди йдуть буквально крізь стрій. Поліція кричить, що прохід заборонено, активісти кричать погрози.

Поліцейський: «... про заборону пішої ходи на території області. Пропонуємо зупинитися та не продовжувати рух. Співробітниками поліції здійснюється фотовідеофіксація».

Ось прочанам кричать, що вони вбивці. А от люди змушені були повертати з дороги до полів через блоковану поліцією трасу.

І це при тому, що мирнішого зібрання людей і придумати неможливо. Жодних аргументів: ні фактологічних, ні моральних для заборони молитви вірян УПЦ немає. Адже паломництва інших конфесій відбуваються взагалі без жодних проблем.

За останні місяці греко-католики провели вже кілька десятків своїх прощ, де збиралося чимало людей. Вільно ходять хресними ходами римо-католики. Більше того, українська влада погодилася прийняти в Умані 30 тисяч хасидів. І це незважаючи на те, що мер міста заявила, що не може забезпечити їхню безпеку в разі ракетного обстрілу.

Чому ж влада настільки відверто переслідує вірян Української Православної Церкви? Адже хресні ходи в Почаїв проходять уже багато років, і жодного разу не траплялося якихось інцидентів, які могли б загрожувати чиїйсь безпеці.

Відповідь очевидна. В хрестоходцях влада жене Церкву. Інших варіантів немає. Але навіщо?

Адже всі ці люди – це не марсіани і навіть не росіяни з ФСБ. Це українці, які так само, як і «заборонники», живуть тут, у своїй країні. Це айтішники, військові, лікарі, вчителі, інженери, водії та ще багато інших. Чого прагне влада, переслідуючи всіх цих людей?

Ви їх беззаконно заборонили, а вони все одно пішли. Ви блокували їм дороги, вони тихо йшли в обхід, ви накачували активістів ненавистю, а вони тільки молилися.

Багато хто в Україні сприймає хресні ходи УПЦ як якусь акцію незгоди, демонстрацію сили. Але це не так. Люди в хресній ході перебувають в іншому просторі та часі. Для них заборони, крики та блоковані дороги – просто випробування, які Бог їм попускає на шляху. Такі ж як спека, голод чи стерті ноги. І вони переносять все покірно, бо йдуть до своєї любої серцю Божої Матері. Тому що Бог дає їм таку Свою підтримку та благодать, перед якими всі перешкоди виглядають дрібними та незначними. І ті, хто все це хоч раз відчув, піде знову і знову, незважаючи на всілякі заборони.

І візьме з собою дітей. Діти на хресній ході, зокрема зовсім крихітні, – ще одна незбагненність мирського світу. Як можна їх тягнути з собою у спеку та дощ полями, без відпочинку та нормальних умов? Але ці діти так само, як і їхні батьки, виглядають щасливими. Тому що, як і їхні батьки, відчувають Божу благодать та щастя. А це означає, що коли вони виростуть, вони будуть вести до Божої Матінки своїх дітей.

І хрестоходці в Почаєві, і взагалі віряни УПЦ – це частина українського народу. Дуже мирна і поступлива частина. Але ніякий тиск, жодні заборони не змусять цих людей відмовитись від своєї віри. Всі ці зусилля влади безглузді, наскільки безглуздими були зусилля більшовиків. Не тому, що ці люди – герої. Просто вони точно знають, що вони там, де Христос, там, де Богородиця. І важливішого в житті нічого немає.

Přečtěte si také