Патріотизм істинний та хибний

Молитися в храмах – не патріотизм. А закликати до насильства – патріотизм. Не переплутайте. Фото: СПЖ

Філарет Денисенко, який створив Київський патріархат, будував свою філософію на твердженні, що лише його дітище – це справжні патріоти України, тоді як УПЦ – «москалі» та «любителі руського міра». Водночас ані Денисенко, ані виховані ним представники УПЦ КП фактами, що підтверджують їхній патріотизм та «зраду» УПЦ, не переймалися. Навіщо? Єдиний аргумент, який вони постійно і невтомно використовували, полягав у тому, що «патріоти» моляться українською мовою, тоді як УПЦ – «російською», тобто церковнослов'янською, що саме по собі є маячнею і пересмикуванням.

ПЦУ, що виникла зі злиття УПЦ КП та УАПЦ, практично без змін успадкувала риторику свого «хрещеного батька» Філарета Денисенка. У ПЦУ теж люблять як доказ своєї «патріотичної позиції» говорити про молитви українською мовою. Чому так відбувається, зрозуміти не складно – апелювати до мови завжди простіше, ніж до конкретних справ. А особливо, коли справи цілком і повністю суперечать навіть поверхневому розумінню патріотизму.

Чому ж виходить так, що представники однієї релігійної організації просто говорять про патріотизм, і їм вірять на слово, тоді як представники іншої не можуть довести свій патріотизм жодними справами? Чому одних українців, які руйнують єдність України, вважають патріотами, а інших – тих, які творять єдність України, – вважають зрадниками?

Перш ніж відповісти на це запитання, звернемося до конкретних фактів. 21 вересня 2023 року капелан ПЦУ з Чернівецької області на відспівуванні воїна ЗСУ закликав присутніх не молитися церковнослов'янською мовою, побажавши, щоб вони «ніколи не знали російськості, російської молитви російською мовою». Він заявив, що ми «українці» і «в нас на службах українська мова, а не слов'янська», і похвалився, що «ми не чекаємо, коли нам скажуть, ми вже читаємо українською мовою молитву, давно». А все тому, що, за його словами, «ми давно українці, які тут присутні».

Трохи раніше такі ж «патріотичні» прихильники ПЦУ в Радомишлі просто під час причастя напали на священника і парафіян. Вони влаштували бійку в храмі і побили вірян, серед яких був і військовий, що проходить лікування після поранення на фронті.

21 вересня 2023 року в тій самій Чернівецькій області, в селі Мілієве, так само «патріотично» налаштовані представники ПЦУ прийшли до храму УПЦ і зламали каркас майбутнього купола споруджуваного храму. Храму, який, до речі, на початку 2023 року було спалено, а ось тепер його просто не дають побудувати.

26 вересня 2023 року голова радикальної організації «С-14» Євген Карась запропонував повісити тих народних депутатів, які не проголосують за заборону Української Православної Церкви.

На перший погляд може здатися, що зазначені факти розрізнені та погано пов'язані між собою. Відмова від церковнослов'янської мови, напад на вірян і побиття воїна ЗСУ, руйнування каркаса купола для храму, заклик повісити депутатів за відмову заборонити УПЦ – що тут спільного? Усі ці факти пов'язані однією простою річчю – ненависть до Церкви виправдовується «патріотизмом».

Тобто всі ці люди виявляють злість і закликають до насильства і руйнування святинь, виходячи зі свого розуміння «патріотизму».

Для них бути патріотом – не означає любити Батьківщину, а означає ненавидіти тих, кого вони вважають ворогами цієї Батьківщини. При цьому потрапити до категорії ворогів дуже просто – необхідно просто не погоджуватися на ненависть. Любов до ворогів і хибне розуміння патріотизму – речі абсолютно несумісні. І так було завжди.

Церква з першого дня свого існування була для «патріотів» каменем спотикання. Згадаймо – юдеї звинувачували Христа й апостолів у тому, що вони порушують устої юдейського суспільства, не поважають «передання старців» і сміють «їсти й пити» з тими, кого юдеї вважали своїми ворогами.

Язичники теж назвати християн патріотами не могли – вони не шанували імператора як «бога», не хотіли брати участь у державних урочистостях, якщо ця участь передбачала жертвопринесення.

Таким чином, і для юдеїв, і для римлян християни були ізгоями, людьми, що негідні існувати.

Те саме ми бачимо сьогодні й по відношенню до нашої Церкви – нам, за словами Єленського, не можна існувати. Українська Православна Церква йде сьогодні за Христом слід у слід. І як Христа судили світська і релігійна влада, так і сьогодні окрім Порошенка, Єленських і Потураєвих усілякі думенки та зорі тримають УПЦ за руки перед Пилатом і кричать «розіпни, розіпни Її!».

Також є й ті, хто за право грітися біля вогнища з людьми світу цього каже: «Не знаю цієї Людини», «не знаю цю Церкву». Заради того, щоб зберегти посаду, щоб не уславитися «непатріотом», ці люди відмовляються сповідувати приналежність до гнаної Церкви.

Водночас є такі, хто, подібно до Никодима, саме під час гонінь виступили відкрито та не побоялися за свою репутацію, не злякалися того, що можуть стати «непатріотами».

Є й відверті зрадники, які тільки й чекали на той час, щоб поліпшити своє матеріальне становище і, прикриваючись патріотичними гаслами, зрадити гнаного Христа за 30 срібняків, отримавши нову посаду або «тепліше» місце.

Історія повторюється. Щоправда, спочатку вона постає нам у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу. Ось і сьогодні наші «патріоти», вихваляючись відмовою від церковнослов'янської мови і зневажаючи святині, насправді показують свою нелюбов і до Батьківщини, і до Христа. Вони у своїй злобі й ненависті не розуміють, що вже фактично втратили здатність творити, працювати на єдність, а не на руйнування.

Називаючи себе християнами, вони без докорів сумління йдуть спалювати храми і бити віруючих людей. Усе відбувається точно так, як описано в Євангелії та книзі Діянь – християн убивали ті, хто вважав, що вірить у Бога. І протистояти цій злобі й ненависті можна тільки в один спосіб – так, як заповідав нам Господь: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мв. 5, 44).

Тому що тільки так Церква може перемогти.

Přečtěte si také