Коти й собаки теж пов'язані зі Христом
Кіт Балу та собака Генрі. Фото: animals.pibig.info
Центр нашої духовної уваги, як правило, зосереджений на людині. Ми говоримо про високе покликання людини, про її призначення, шляхи спасіння, про хвороби душі та способи їх подолання. Тваринний і рослинний світ – це якась периферія, загальне тло, щось, що звично живе і ворушиться навколо нас.
Антропоцентризм – егоїстична хвороба. Я – в центрі, а все, що існує, створене Богом із таким же даром і правом жити, яке було дано людині, для людей стало «витратним матеріалом», призначеним зробити їхнє життя більш комфортним, смачним і різноманітним. Але це не матеріал, не бездушне і безлике щось, а наші рідні брати і сестри з такою самою, як у нас, пропискою і правом на житлову площу.
Ми часто говоримо про те, що Бог поставив Адама та Єву бути царями над тваринним та рослинним світом. Само собою ми звично розуміємо їхнє царювання, як диктатуру влади, яка потребує безумовного підпорядкування. Тому що наш людський досвід не знає іншого розуміння влади.
Але що таке влада насправді та як нею потрібно користуватися, показав нам Сам Господь. Ми думаємо, що найголовніший – це найсильніший. Ні, найсильніший – це, виявляється, найпокірніший. Любов, влада, могутність, смиренність – це слова-синоніми в даному синонімічному ряду.
Як повинен вести себе справжній цар, Христос показав нам на Таємній Вечері, коли взяв у Свої руки умивальницю, підперезав Себе рушником і став омивати ноги Своїм учням. Це те, що так досі залишилося не зрозумілим та не засвоєним більшістю християн.
Саме такими царями над світом було поставлено перших людей. У духовній ієрархії, чим вище статус, то смиренніше служіння. Світ – це Божий дім, подарований всьому творінню. А людина в ньому не гість, а пастух і садівник, що доглядає все те, що там живе, росте і рухається. У цьому було призначення людини. Але садівник із служителя перетворився на мисливця, вбивцю та шкідника.
Не зайвим буде згадати про те, що і своє власне життя людина стала цінувати не дорожче за звірине. Сьогодні, коли Благій вісті дві тисячі років, люди прийшли до того висновку, що вище за Євангеліє, Христа, Заповіді Божі має стояти ідея. Чим вона вища і помпезніша, тим більшого фундаменту з людських трупів вона заслуговує. Заради неї можна вкласти в землю мільйони ні в чому невинних душ.
Так, люди усвідомили, що заради безбожної ідеї вбивати людей було якось погано. Тому вбивць посмертно засудили, їхні жертви також посмертно реабілітували, над помилками своїх попередників кати попрацювали. Нову ідею «світлого майбутнього» прикрасили священними символами та біблійними цитатами, щоб убивати тепер можна було не так, як раніше, а «по-божому, заради Христа».
Але сьогоднішня наша розмова не про людей, а про тварин. Їх давно вбивають, мучать, позбавляють, Богом дарованих, звіриних прав на територію, їжу, право жити. Вони не зможуть подати позовну заяву до Гааги, щоб відстояти свої звірині права, не зможуть заплакати і попросити пощади, не зможуть запитати, дивлячись у вічі мисливцеві: «Навіщо ти мене вбиваєш, що я тобі поганого зробив?».
Ці Божі створіння – безмовні та беззахисні жертви людського свавілля.
Якби наше канонічне право не стало музейним експонатом, з якого знавці закону висмикують цитати для того, щоб виправдати власне беззаконня, я запропонував би до мисливця застосовувати ті ж самі заборони, що й до вбивць.
Якщо людина заради задоволення вбиває тварин, не маючи в цьому жодної потреби і необхідності, то чим вона відрізняється від садиста, який отримує задоволення, вбиваючи людей? Біологічно тварини нічим не відрізняються від людей. Вони також відчувають страх, також переживають біль, муки, агонію, також тяжко вмирають.
Я бачив у селі, як корови плачуть гіркими сльозами, коли їх ведуть на бійню. На це неможливо дивитися без страху. Проте я бачив і людей, яким подобалося заколювати свиней, різати тварин. Сам процес позбавлення життя того, що жило, їм подобався. Адже був колись, дуже давно, час, коли люди розуміли, що й дерева можуть плакати, відчувати по-своєму біль, страждати.
Яке ж місце займає тварина у справі спасіння? Якщо ви відкриєте сучасні статті з богослов'я, прочитаєте про те, що тварина не може спастися, тому що має тваринну душу, але не має духу. Отже, не має можливості отримати єдність із нетварними енергіями Бога і, отже, виключена з вічного буття.
Тема походження антропологічної дихотомії та трихотомії у Православному богослов'ї потребує окремої розмови. Скажу лише те, що до іудейського середовища, в якому виникли Євангеліє та Послання апостолів, воно ніякого відношення не має, оскільки взято значно пізніше з грецької філософії. Апостол Павло якраз писав про інше, про те, що «чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Рим. 8:19-21).
Апостол не сумнівається в тому, що творіння буде врятоване і обОжене. Лише блаженний Августин розумів у цьому тексті під творінням лише людину. (Августин Іппонський. Про різні питання). Східні ж святі отці говорили про творіння як сукупність всіх тварин. Починаючи від Амвросія Медіоланського (Шестоднєв), закінчуючи тлумаченнями на апостола Павла святителя Феофана Затворника, стверджується, що тут йдеться про все Боже творіння.
Але ж Бог прийняв на Себе людську природу, а не тваринну, а отже йдеться про спасіння тільки людини. Але хто така людина? Хіба вона не є в тому числі твариною?
У молитовному досвіді православні подвижники споглядали свою єдність не лише з Богом, а й усім світом. При цьому це були не якісь емоційні чи естетичні переживання. Кожне дерево, тварина, гори, небо, каміння під ногами – все це сприймалося ними як частина нашого всесвітнього вселюдського я.
Людина сама вміщує весь тварний світ. У нас є все, починаючи від атомів, кристалів, бактерій, мікроорганізмів і закінчуючи всією палітрою тваринної психіки та емоцій. Людина настільки глибока, що змогла вмістити в себе весь Космос. А Бог настільки лагідний і смиренний, що зміг Сам стати Людиною і з'єднатися з нею «незлитно, незмінно, нерозлучно і нероздільно». Отже, в людині набуло єдності з Богом все творіння.
Кожна окремо взята тварюка тепер має доступ до вічності та безсмертя завдяки Боговтіленню. Тому ми можемо сміливо заявляти, що не лише заради людини, а й заради всього того, що з людиною пов'язано, відбулося втілення у світі вселенського Логосу. Саме тому вся тварюка мучиться і чекає на остаточне звільнення людини від кайданів гріха і смерті.
Так, якщо хтось і гідний вічного життя, так це тварь Божа, яка з нашої вини стала мученицею на Землі.
Якби людина знала і розуміла своє велике призначення бути провідником тварного в нетварне, якби могла стати мостом між тлінним світом і безсмертним Богом, вона жила б зовсім інакше на Землі. Вона би розуміла, що, калічачи, вбиваючи, до смерті експлуатуючи тих, кому вона має бути другом і братом, вона насправді вбиває саму себе. У кожному стогоні, у кожному стражданні безневинної тварини страждає і сама людина, бо пов'язана з ними єдиним цілим буттям світу.
Дуже хотілося б, щоб у цей День захисту тварин ми зрозуміли, що не тільки заради співчуття ми повинні дбати про братів наших менших, а й заради Бога, тому вони тепер через нас також пов'язані зі Христом. Їхня кров, біль – це тепер і біль Самого Христа.
Přečtěte si také
Pravoslaví v každodenním životě: Jak zkrotit hříšné myšlenky?
Hříšná myšlenka není váš hřích, dokud jí neotevřete dveře. Naučte se čtyři stadia vnitřního boje podle svatého Paisije.
Životy svatých: Basil Veliký – Otec chudých a tvůrce „města milosrdenství“
14. ledna (1. ledna) si pravoslavná církev připomíná památku svatého Basila Velikého, arcibiskupa caesarejského.
Pravoslaví jednoduše: Proč mají kněží vousy a dlouhé vlasy?
Pokud potkáte pravoslavného kněze, jednou z prvních věcí, která vás upoutá, jsou jeho dlouhé vousy a často i vlasy stažené do culíku. Zatímco u římskokatolických duchovních je standardem hladce oholená tvář, u pravoslavných kněží to není tak časté.
Životy svatých: Ctihodný Nikiforos Malomocný
4. ledna (24. prosince) si pravoslavná církev připomíná památku ctihodného Nikifora Malomocného († 1964), muže, jehož život byl neuvěřitelnou cestou od naprostého lidského utrpení k zářivé svatosti.
Pravoslaví jednoduše: Proč líbáme ikony?
Často se nás ptají lidé, kteří do chrámu přicházejí poprvé nebo pravoslavnou tradici blíže neznají, co vlastně znamenají gesta, která u věřících vidí - například líbání ikon.
Výsledky průzkumu SPN: Co skutečně formuje víru v našich zemích?
Po dvou týdnech sběru dat přináší redakce SPN výsledky průzkumu v České a Slovenské republice. Co ukazují odpovědi respondentů?