Не дізнавшись, що таке пекло, до раю не потрапиш

Подяка. Фото: crosswalk.com

Православні, які живуть в Америці, 23 листопада відзначають День подяки. Це свято навіть увійшло до офіційного церковного календаря православних американців. Ми не будемо обговорювати історію цього свята і те, як самі американці зараз розуміють його значення і який сенс у нього вкладають. Ми поговоримо про те, наскільки почуття вдячності Богу важливе для нашого спасіння, і як було б добре, якби це почуття нас ніколи не залишало.

Все, що потрібне людині для повного щастя – любов і радість. Оскільки в нас немає радості, ми не вміємо і дякувати. А може, й навпаки. Ми не вміємо дякувати, тож у нас немає і радості. Але як радіти, коли зранку, розплющуючи очі та усвідомлюючи реальність життя, не хочеться прокидатися. Не хочеться вірити в те, що події, які відбуваються в нашій країні, правда. Не хочеться чути постійне виття сирен і бачити людське горе.

Сучасний світ скоріше схожий на божевільню, всередині якої ненормальні над тобою знущаються, а інші, ті, що зовні, по тобі стріляють. І тобі ніде ні сховатися, ні укритися. Скрізь розлита жижа ненависті і стоїть задушливий сморід злоби. Найгірше, що немає жодної надії на те, що цей світ зміниться на краще. Розумієш, що далі буде важче.

Але хіба колись було інакше? Були якісь невеликі паузи перепочинку, але загалом люди так жили завжди. Розмірковуючи над тим, що з нами відбувається сьогодні, я згадав своїх дідуся й бабусю, які народилися на початку минулого століття і померли ближче до кінця. Що вони пережили у своєму житті? У дитинстві громадянську війну, у юності голод, НЕП, у зрілості – Другу Світову війну та важкі повоєнні роки. Дідусь Іван на фронті отримав важке осколкове поранення і протягом багатьох років жив із раною в п'яті, що постійно кровоточила. Кістка гнила, нога була, як колода, опухла. Але я ніколи не чув, щоб він скаржився на життя.

Дід, тягнучи ногу, виходив щоранку на город чи йшов у стайню і працював там, як міг: щось робив по господарству, пас домашню птицю, перебирав картоплю та інше. Він ніколи не був бездіяльним. Дідусь особливо не міркував, він просто жив тим, що є зараз.

Мій батько народився відразу після Другої світової, а помер за місяць до початку нинішньої. Мамі пощастило менше. Їй з дочкою та онуками довелося залишити рідну домівку, рідні місця. Війна забрала все.

То чим же наше життя відрізняється від життів мільйонів попередніх поколінь, які так само гинули на війні, помирали від голоду та епідемій, зазнавали несправедливості та гоніння від злих людей? Так було завжди. Очевидно, такий шлях людини в цьому світі, і нам теж судилося його пройти.

Чому ж ми можемо радіти у цьому скорботному світі? У земному житті неможливо знайти надійне джерело радості, бо тут усе мінливе і непостійне. Наша радість може бути заснована лише на тому, що смерть забрати у нас не зможе.

Ми хрещені в Ім'я Отця, Сина і Святого Духа, а отже, вже маємо в серці благодать вічну, нестаріючу, невичерпну. Христос відкрився нам у Святому Дусі й привів до Свого Отця. Ми преображені в Христі, обожнені Ним і стали Христоподібними.

Чому ж, маючи такі великі дари, ми такі безрадісні? Та тому, що не маємо цнотливості тіла, розуму і серця. Бо прив'язані до світу своїми помислами. Тому що так і не набули єдності з Христом, в якому наш дух стає безсмертним.

У вічне життя ми увійдемо, несучи із собою досвід прожитого земного життя. Як же ми зможемо дізнатися, що таке справжня радість, якщо не зазнаємо справжнього горя? Сильна і здорова людина дізнається ціну здоров'я лише коли втратить його. Ноги ми оцінимо тоді, коли ми втратимо можливість ходити. Повітря, коли дізнаємося, що таке його нестача. На жаль, і близьких людей ми нерідко починаємо по-справжньому цінувати після того, як їх втрачаємо. Так і все у цьому світі.

Як білий колір можна відрізнити лише на тлі чорного, так і рай можна оцінити, лише набувши досвіду пекла. Що є вічне життя, ми зрозуміємо, лише пройшовши через браму смерті. Все Бог премудро влаштував у нашому житті так, щоб, набувши досвіду часу, ми почали цінувати вічне. Тому на наших іконостасах немає нерозіп'ятих. Усі святі – мученики та страждальці. Не тому, що Бог такий жорстокий, а тому, що досвід страждань був потрібен самим цим людям. І чим глибшим був їхній досвід входження в біль, тим чистіша і вища тепер їхня радість блаженства.

Не може бути у цьому світі справжньої радості від здоров'я, достатку, життєвого спокою, бо все це приречене на зникнення. Радість може бути лише тоді, коли наша душа зможе зачепитися за щось справжнє, те, що ніколи не зникне, не пропаде, що може бути для людини втіхою і в цьому, і в майбутньому житті.

Такою втіхою може бути, по суті, лише молитва та Богоспілкування. Щоб душа навчилася радіти, потрібно, щоб Ім'я Боже не сходило з наших вуст. Треба привчати себе прокидатися з молитвою і засинати разом з нею, бути в постійному покаянні, ходити перед Господом у чистоті серцевій, відкидаючи нав'язливі помисли. Радість житиме у тій душі, в якій серце завжди молиться, розум зберігає безтурботність, а дух безмовність.

За що нам дякувати Богу? За те, що Він став заради нас Людиною і врятував нас ціною Своїх страждань. За те, що дарував нам святе Євангеліє і можливість долучитися до Своєї Крові та Плоти. За те, що дозволив нам увійти у Свою святу Церкву і дарував Свою благодать. За те, що не ми бережемо її, а вона береже нас.

Дякуємо Тобі, Боже наш, за те, що ми, будучи пітьмою, «у Світлі Твоєму побачимо Світло»! Дякуємо за те, що ми народилися з Твоєї милості у цей світ; за те, що були хрещені у святій купелі; за те, що були дітьми і стали дорослими; за те, що Ти прощаєш нам незліченні наші гріхи; за те, що, будучи негідними, ми все ж таки сподіваємося на воскресіння мертвих і життя майбутнього віку в Царстві Твоєму!

Ми дякуємо Тобі, Боже наш, за те, що Ти допомагаєш усім скривдженим і ображеним, усім смиренним і приниженим, позбавляючи їх від усякого зла. Ми дякуємо Тобі, що Ти допомагаєш усім лагідним і страждаючим, хворим і знемагаючим від тілесних, душевних і серцевих ран, і допомога Твоя не зволікає. Ми дякуємо Тобі, Боже щедрот і милості, що Ти піднімаєш падаючих, восставляєш скинених і подаєш нам, слабим, Свою руку, міцну і сильну!

Ми від щирого серця дякуємо Тобі, Боже, що Ти допомагаєш нам у спасінні, бо «людині це неможливо, Богу ж усе можливо» (Мф. 19:25).

Якби спасіння можна було звершити людськими силами, то тоді гордині людської не знайшлося б місця у всьому всесвіті, оскільки він звеличився б до небес. Адже для душевної загибелі немає потреби багатої гордині, достатньо лише малої її краплі, але безмежному духу людському для спасіння необхідна вся повнота Божественної благодаті.

І ми зі сльозами радості дякуємо Тобі, Боже, за те, що Ти віддаєш нам всього Себе!

Přečtěte si také

Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět

První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista. 

Co nám dala Padesátnice?

Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.

Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví

Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.

Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů

Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.

Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve

Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.

Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně

Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?