Навіщо нам канони

Церква – це суспільство особливого роду. І життя цього особливого суспільства вимагає особливого регулювання. Фото: tbn-tv.com

Християнство навчило нас, що наша мета – вічне життя з Богом у Його Царстві. Земне життя – це підготовка до цієї вічної слави. Ми вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої (1Пет. 2, 9). Щоб дати це все нам, у світ прийшов Син Божий і «дав нам світло і розум» (1Ів. 5, 20), тобто Свою небесну допомогу, правила віри і християнського життя.

Церква створена, як Тіло Христове. Тому її можна уподібнити людському тілу, яке має свої частини й різні органи. Наше тіло – струнка система. Церква теж система, яка потребує управління, організації, забезпечення життєдіяльності і т. д. Як пише один з фахівців з церковного права: «Церква Христова отримала від свого Засновника міцну самостійну організацію, має свою ієрархію в особі Христових Апостолів та їх наступників пастирів, має свій закон у вигляді заповідей Господніх і Апостольських правил св. отців, має свій урядовий і судовий устрій».

Церква – це дім порядку. «Поняття християнського релігійного союзу, вироблено від грецького «еклесіа» (ecclesia, iglesia, chiesa), що означає правильно скликані громадські або народні збори, в протилежність безладному скопищу», – зауважує дореволюційний професор канонічного права М.С. Суворов.

Одні закони Церква отримала від Самого Христа, інші – видавала сама, владою, яку Він вручив їй.

Однією з складових церковного життя є зразки поведінки для християн, тобто церковні правила та канони. Протоієрей Владислав Ципін зауважує, що Творець і Глава Церкви дав Їй Свій закон: правило віри і правило життя за вірою – догмати і заповіді, а разом з тим Він дав і закон, яким встановлюються відносини між окремими частинами. Одні закони вона отримала від Самого Христа, інші – видавала сама, владою, яку Він вручив їй.

Господь і апостоли вживали слово Церква в двох сенсах: у першому, як непохитна установа, яка буде існувати до кінця світу (Мф. 16, 18 «... на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її»), у другому, в сенсі місцевої християнської громади (Мф. 18, 17: «коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!»).

Тому Церква – це суспільство особливого роду, відмінне і за характером, і за призначенням від інших форм гуртожитку, вона самобутня за походженням і існуванням. Внутрішньоцерковна общинна життя об'єднаних вірою людей вимагає особливого регулювання.

Зовнішнє і внутрішнє

Будучи не від світу, Церква наша, однак, живе в світі. Вона стикається з зовнішнім середовищем, організаціями, державою, іншими релігіями, ересями, розколами і т. д. Тому є правила, які регулюють внутрішнє життя членів Церкви і є правила зовнішньої взаємодії. Звідси, церковне право – це норми, що упорядковують зовнішні і внутрішні церковні відносини.

У більш вузькому розумінні, канони – основа зовнішнього виховання християнина. Сокровенно внутрішня людина виховується через Таїнства, духовне роблення, молитву. Видимо ж або явно через канони і заповіді. Причому це зовнішнє виховання безпосередньо допомагає внутрішньому.

Мета канонів – створити людині умови для прагнення до святості, показати дорогу, в практиці духовного життя дати підказку і раду. Вони підтримують земну мету Церкви – спасіння її членів. Саме тому церковні канони часто розходяться з нашими мирськими, земними очікуваннями.

Канонічне право народилося з досвіду життя Церкви в світі, який у злі лежить (1Ів. 5, 19).

Канони часом захищають догмати і точно їх визначають, а часом охороняють життя згідно з даним від Бога Одкровенням. Канонічне право народилося з досвіду життя Церкви в світі, який у злі лежить (1Ів. 5, 19). За словами Блаженнішого Митрополита Онуфрія: «Церква століттями розробляла канони, як утримуючий порядок життя церковного організму в нормі та порядку». Канони діють в реальному житті, тому, подібно до світського права, регулюють відносини тут і зараз. Вони влаштовують ланцюг зв'язків між віруючими, начальниками і підлеглими, духівником і упокореним, між помісними Церквами, єпископом і народом і т. д. Прот. В. Ципін пише: «Церковне право регулює переважно відносини між християнами і християнськими громадами, до структури Вселенської Церкви, до обов'язків і прав членів Церкви».

Вселенські, Помісні Собори і святі отці виклали подібні правила для точного визначення догматів, дотримання порядку в устрої окремої Церкви і Церков разом. Вони зберігають віруючих від гріха, від проникнення світських звичаїв у Церкву. У канонах віковий досвід християнського життя. Те, що вони стверджують і вважають справедливим, народилося з досвіду плавання церковного корабля в морі житейському.

Канони закликають до чистоти, до небесної Батьківщини, нагадують, що в Церкві все влаштовує Бог.

На чому засновані і навіщо дотримуватися?

У багатьох людей, що вперше дізналися про існування в Церкві канонів і правил, виникає цілком закономірне питання: на чому ж грунтується сила церковних правил, чому християнину їх необхідно дотримуватися?

Державний закон грунтується на силі та примусі. Недотримання закону тягне за собою чутливі, в життєвому плані, позбавлення та покарання. Канонічне право має Верховного Законодавця – Бога і підстави його, відповідно, духовні. Церковне право ґрунтується на вірі в Бога, і Його реальну присутність у житті Церкви. Де немає такої віри, де забувається Бог, втрачається страх Божий, там канони не вважають потрібними.

Правник В. С. Бердніков писав: «Церковний закон сильний авторитетом Божественного Законодавця, почуттям благоговіння до Нього тих, хто бажає жити за Його статутом. Він приймається до виконання вільно при самому вступі в Церкву. А вперте невиконання його було б рівносильно припиненню відносин до Церкви». Церква не займається фізичним насильством. Крайня міра покарання, до якої Церква має право вдатися – вказати, позначити або визнати, що людина чи громада не є її частиною. Що мовою церковного права виражається словом «анафема».

Церква не замикається земними горизонтами, тому і церковні канони орієнтовані на сприяння вічного спасіння членів Христового організму. Найтяжчі канонічні санкції застосовуються не тільки й не стільки заради підтримки порядку в Церкві, а перш за все заради духовної користі порушника. Церква показує цим, що злочинець канонів відійшов від Істини і Життя, зійшов з рятівного Шляху (Ін. 14, 6).

Характеристики та вектори дії канонів у житті християнина для зручності можна звести до кількох положень. Отже, канони:

• Не суперечать образу Божому в людині, а згодні з ним;
• Дані для порядку і благочестя в церковному суспільстві;
• Застосовують Божі Заповіді до конкретних ситуацій;
• Захищають моральне життя вірян і зберігають у чистоті Наречену Христову;
• Сприяють духовному життю, стримують людські пристрасті;
• Показують прірву між світом і Богом, зберігають від мирського духу;
• Вказують Царський шлях спасіння для християнина;
• Направляють до покаяння, нагадуючи про милосердя Боже.

Святі отці порівнюють Церкву з родиною. У сім'ї все йде своєю чергою: набуття досвіду, формування традицій, шанування батьків, взаємна любов між батьками і дітьми. Батько для християн – Бог, мати – Церква. Батько дав закони, Мати зберігає Його заповіти і вчить нас їх виконувати. Все спрямоване на духовне життя дітей і їх порятунок. Питання тільки в тому, чи готові ми все це з вдячністю прийняти в своє життя і втілити в реальність? Відповідь на це запитання кожному з нас доведеться шукати самостійно.

Přečtěte si také