Церква святкує Різдво Христове

Ікона Різдва Христового. Фото: pravmir.ru

Господь наш Іісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) у місті Віфлеємі. 

Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якого належала тоді Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи по колінах, племенах і родах, всяке коліно та рід мали свої певні міста та праотчі місця, тому Преблагословенна Діва та праведний Іосиф, які походили від роду Давидового, мали йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести і свої імена до списку підданих кесаря. 

У Віфлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця у міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму та підстилки худоби, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не тільки земної величі, а навіть звичайної зручності – народилася Боголюдина, Спаситель світу.

«Таїнство дивне бачу і преславне, – з подивом оспівує Свята Церква, – Небо – вертеп; Престол Херувимський – Діву: ясла – вмістилище, у них же лежать невмістимий Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва, Сама, без сторонньої допомоги, «Його сповила, і до ясел поклала Його» (Лк. 2, 7). 

Але серед опівнічної тиші, коли все людство охоплено було глибоким гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічній сторожі біля свого стада. Ним став Ангел Господній і сказав: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім, бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь», і смиренні пастирі перші удостоїлися поклонитися заради спасіння людей тих, що зійшов у «вигляді раба». 

Крім ангельського благовістя віфлеємським пастирям, Різдво Христове чудовою зіркою зведено було волхвам «зіркословцям», і в особі східних мудреців весь язичницький світ, незримо для нього самого – схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до храму, де було Немовля, волхви – «І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Мф. 2, 11). 

На згадку про Різдво в тілі Господа нашого Іісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів Апостолів. 

У ІІІ столітті про свято Різдва Христового, як про традиційне, згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія цього дня з 1 глави від Матвія. 

Відомо, що під час гоніння християн Максиміаном у 302 році німідійські християни на свято Різдва Христового спалені були в храмі в числі 20 000. 

У тому ж столітті, коли Церква після гоніння здобула свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Різдва Христового знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити це з повчань святого Єфрема Сиріна, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, святителя Григорія Ніського, Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового. 

Святитель Іоанн Златоуст у слові своєму, яке він говорив у 385 році, називає свято Різдва Христового давнім і дуже древнім. У тому ж столітті на місці вифлеємської печери, прославленої народженням Іісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена спорудила храм, про пишність якого багато старався державний її син. 

У кодексі Феодосія, виданому 438 року, та Юстиніана – 535, викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. У цьому сенсі, ймовірно, Никифор Калліст, письменник ХIV століття, у своїй історії каже, що імператор Юстиніан у VI столітті встановив святкувати Різдво по всій землі. 

У V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, у VII – Софроній та Андрій Єрусалимські, у VIII – святі Іоанн Дамаскін, Косма Маіумський та Герман, Патріарх Цареградський, у IХ – преподобна Касія та інші, яких імена невідомі, написали для свята Різдва піснеспіви, що вживаються нині Церквою для прославлення події, що світло святкується. 

Втім, у перші три століття, коли гоніння притісняли свободу християнського Богослужіння, у деяких місцях Сходу − Церквах Єрусалимській, Антіохійській, Олександрійській та Кіпрській – свято Різдва Христового поєднувалося зі святом Хрещення 6 січня, під загальним ім'ям Богоявлення. 

Причиною цього, мабуть, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, як можна виявити це зі слів святителя Іоанна Золотоуста, який в одній із бесід своїх на Різдво Христове говорить: «не той день, коли народився Христос, називається Богоявленням, але той, у який Він охристився».

До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, говорячи про хрещення Іісуса Христа, свідчить, що тоді «Сам Іісус мав років із тридцять» (Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням у деяких Східних Церквах тривало до кінця IV століття, в інших – до V або навіть до VI століття.

Пам'ятником стародавнього поєднання свят Різдва Христового і Богоявлення дотепер у Православній Церкві служить повна схожість у богослужбовому наслідуванні цих свят. 

Тому та іншому передує святвечір, з однаковим народним переказом, що у святвечір слід постувати до зірки. Чин Богослужіння у навечір'я обох свят та у самі свята абсолютно однаковий. 

День Різдва Христового з давніх-давен прирахований Церквою до великих двунадесятих свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія.

Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося дивовижною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «як народися Спас», Ангельським славослов'ям народженому Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів, благоговійним подивуванням, славою та хвалою Його від пастирів. 

Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх писаннях зображують свято Різдва Христового всесвітнім і найрадіснішим, яке є початком і основою для інших свят.

Раніше СПЖ писала, що Блаженніший Онуфрій звернувся до українців із Різдвяним привітанням.

Přečtěte si také