Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

Предтеча та Іродіада. Іван Крамськой. 1886. Фото: arthive.com

Іоанн Предтеча втратив голову і увійшов до Життя. Свято народження у вічність останнього Пророка Старого Завіту відзначає Церква 11 вересня. Ми знаємо про життя Іоанна Предтечі лише окремі фрагменти, згадки про які є у Новому Завіті. Але їх цілком достатньо, щоб зрозуміти стрижень цієї особи – відсутність компромісу із злом. Жодних «а може якось можна», жодних «договоритися». Для Іоанна є Закон Божий і є закони миру, ворожі до Бога. Проповідь, життя і смерть Пророка говорить про відсутність комунікацій між цими двома суб'єктами права.

Життя за однією з цих норм закону визначає статус людини у космічному загальному житті. Якщо ти живеш за Законом Бога – ти Його син, якщо за законом світу – ти Його ворог. Цю лінію розмежування продовжили за Христом апостоли Нового Завіту. «Дружба зі світом є ворожнечею проти Бога» (Як. 4:4).

Неможливо служити двом панам, не почавши ворогувати з одним із них.

Іоанн Пророк мав не типову для східної людини позицію. Тонкощі східної дипломатії в тому й полягають, щоб намазати товстого верблюда оливою словесних фраз так, щоб можна було проштовхати його через вузькі вушка голки. Вивернутися, викрутитися еквілібристикою дипломатичних слів так, щоб вовки зрозуміли, що вівці будуть з'їдені ними, а вівці були переконані, що цього ніколи не станеться.

Але для Іоанна Пророка не було сірих кольорів і туманних фраз, у нього або «чорне», або «біле», або «так», або «ні».

Адже міг би й домовитись. Ірод Антіпа слухав його із задоволенням, беріг і навіть боявся (Мк. 6:20). Але чому ж Іоанн Пророк так не хотів зробити «за любов'ю». Так, є там в Левит 20:21 правило, яке забороняє брати за дружину жону брата свого, але так коли ж це написано, і чи доречно зараз про це згадувати? За нормами законів цього світу, все, що заборонено Богом, зроблено Ним «не з любові». Якщо священник відмовляється здійснювати релігійний обряд, заборонений законами його Церкви, його світ звинувачує «без любові і співчуття».

Церква проти того, щоб статеві збочення стали визнаними в суспільстві нормами життя – це теж «не з любові», адже збоченці «теж люди».

Але ж ніхто їх і не позбавляє людської гідності, йдеться про те, якою вона має бути.

І Ірод, і Іродіада були теж люди, і у них було справжнє кохання. Та ще й яке! Ірод закохався настільки, що готовий був за це кохання кров проливати і боротися з тестем своєї законної дружини на смерть. У нього з Іродіадою, напевно, були найніжніші та найщиріші почуття, можна ж було Іоанну Пророку якось «увійти в становище»? Тим більше, що не тільки Ірод його «боявся, слухав і поважав».

Боялася й Іродіада, інакше попросила б не голову Іоанна Пророка, а пів царства. Але страх її був таким, що поки живий Іоанн, їй нічого не в радість. Адже варто було йому тільки стати «трохи добрішим», і все змінилося б. Страх переріс би в шанування, ненависть у благоговіння. Авторитет Іоанна Пророка в народі був таким, що й після смерті його поважали, любили та шанували. Не тільки Іроду здавалося, що Ісус є воскреслим Іоанном Пророком (Мк. 6:16), але й багатьом іудеям (Мф. 16:14). А коли Спаситель запитав у первосвящеників і старійшин народу, що прийшли: «Хрещення Іоаннове звідки було, з небес, або від людей»? Вони побоялися сказати «від людей», бо народ би їх за це міг розірвати. (Мф. 21:23-26)

Так, з таким авторитетом і з такою владою, лише зійшовши «до немочі двох нещасних закоханих голубків» і вчинивши з ними «по любові» (а як же інакше), Іоанн Пророк зміг би не тільки залишитися живим, а й стільки «добрих справ» встигнути зробити для іудеїв, будучи мудрим царським радником, наприклад. Він міг би проповідувати не десь у глухій пустелі на кордоні з Персією, а в самому серці іудаїзму – в храмі Соломона, і там усім говорити, що Ісус – це Христос.

Дивна річ, чому Іоанн не захотів використати таку вигідну можливість послужити Богу та своєму народу?

Відповідь дуже проста – тому що захотів залишитися сином Божим, а не рабом людським. Тому що, як ніхто інший розумів, «не можна слухати людей більше, ніж Бога» (Дії 4:19). За що самим Богом, який став Людиною, був названий «найбільшим серед народжених жінками» (Мф. 11:11). Якщо це так, то в особі Іоанна Предтечі нам дана модель поведінки щодо порушення будь-якого Богом цього закону. І ця модель, насамперед, дана тим, хто зодягнений саном і церковною владою.

Так само, як Іоанн Предтеча, чинив і святитель Филип по відношенню до Івана Грозного, за що й постраждав. Правда особистість святителя Филипа була, на жаль, скоріше винятком, ніж правилом. Не відомо мені, щоб хтось ще на Русі викривав «найхристиянніших» імператорів або «гламурних» імператриць славами Іоанна Пророка: «Не повинно тобі блудити з фавориткою (або фаворитом)». Не звучали ці викриття й стосовно єпископів, що зневажали канони церкви, та й мало хто з них наважувався викривати церковних «спонсорів» і «меценатів», якщо ті дозволяли собі «вільності». І як наслідок цього – покарання Божі.

Звичайно ж, у Церкві були різні люди. Було в ній чимало таких святителів, як Іоанн Златоуст, патріарх Тихон, які не йшли ні на які компроміси, є й сьогодні пастирі, які, як на мене, нізащо не зрадять Церкву. Таким же генератором ненависті до себе був і святитель Лука Кримський, коли дратував усіх своєю непридатною позицією. Адже міг би поводитись і більш дипломатично, адже «Сталінську премію» отримав і жодної подяки до комуністичної влади. Напевно, це так дратувало. Таким же «генератором ненависті до себе» був і Іоанн Пророк, коли відмовлявся прогинатися перед царем і царицею.

Я хочу нагадати, що всупереч логіці цього світу Бог, на жаль, вчинить з ним «не з любові».

Почитайте, що з цього приводу пишуть апостоли Іуда та Петро у своєму Другому посланні. Так само, як Бог «вчинив з ангелами, що згрішили і їх не пощадив, але зв'язав узами пекельного мороку», так само як «не пощадив першого світу, коли навів потоп на безбожних», так само, як не пощадив «міста содомські та гоморські, перетворивши на попіл, показавши приклад майбутнім нечестивцям», так само Він не пощадить і всіх тих, хто у своїй гордині, богоборстві та звеличенні стали вважати себе вищим за Бога та його закони.

«Там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:12). І тільки праведники засяють «як сонце в царстві Отця їхнього». (Мф. 13:43).

Přečtěte si také