Літія: що ми наплутали в служінні вечірні
Той, хто постійно відвідує храм, не міг не помітити, що літією православні називають освячення хлібів на вечірні, а також заупокійне богослужіння, яке є урізаним варіантом панахиди. На перший погляд, це два абсолютно різні чини. Чи дійсно це так?
Грецьким словом λιτή ще з античних часів позначалися молитви та прохання, звернені до божества. Таке розуміння терміна перекочувало і в християнство, однак приблизно з V століття стало вживатися по відношенню до молитовних прохань під час проведення літургічних процесій, а вже в Х столітті так стали іменуватися самі процесії.
На Святій Землі літія є частиною щоденного богослужіння і поділяється на недільну, святкову та вседнівну (заупокійну).
Основними джерелами відомостей про стародавні літії є Типікон Великої церкви (Софійського собору) та збірка описів церемоній імператорського двору під назвою «Про церемонії», складений візантійським василевсом Костянтином Багрянородним. Власне терміном «літія» тут позначаються процесії виключно літургічного характеру, що проходили вулицями столиці у супроводі співу псалмів, молитов та ектеній. Але слід розуміти, що процесії не здійснювалися самостійно, а були частиною храмового богослужіння. Згідно з Типіконом, їх належало звершувати в деякі Дванадесяті свята, під час вшанування місцевих та особливо шанованих святих, а також у дні звільнення Константинополя від навали ворогів або природних катаклізмів.
Крім візантійської традиції, існували також традиції єрусалимська та Студійського монастиря. На Святій Землі літія є частиною щоденного богослужіння і поділяється на недільну, святкову та вседнівну (заупокійну). У Студійській обителі літії звершували на Благовіщення, Вхід Господній у Єрусалим, на Світлій седмиці, а також у день пам'яті преподобного Феодора Студита. Літургічна процесія проходила храмами всередині монастиря, а також навколо обителі.
Традиція служити літію на кожному недільному бдінні своїм походженням зобов'язана лаврі святого Савви Освяченого, зафіксувалася в Статуті Єрусалимському, звідки потім поширилася й на інші Церкви.
Повернемося тепер безпосередньо до сучасної традиції служіння літії. Як було сказано спочатку, літією ми сьогодні звикли називати коротке заупокійне богослужіння та освячення хлібів на вечірні. Так от, якщо говорити літургічною, а не народною церковною мовою, то освячення хлібів називати літією не можна. Це окремий чин, зі своєю історією і смисловим наповненням, що через певні обставини втратив своє первісне практичне значення у вигляді реального вживання їжі молільниками і перетворився на досить формальний обряд, про зміст якого не замислюється навіть більшість священників. Власне тому важливо розрізняти чин літії на вечірні та чин освячення хлібів, які в традиції Руської Церкви перемішалися один з одним.
Згідно з Типіконом, літія є невід'ємним атрибутом будь-якого Всенічного бдіння, однак у більшості випадків вона сприймається як особливо урочистий елемент святкового богослужіння. Традиція служити літію на кожному недільному бдінні своїм походженням зобов'язана лаврі святого Савви Освяченого, зафіксувалася в Статуті Єрусалимському, звідки потім поширилася й на інші Церкви. Спочатку чин літії був обширніший і передбачав літургічні ходи між храмами, а також до мощей місцевих святих у дні їх пам'яті. Ми бачимо, що прохання на літії перемежовуються багаторазовим співом «Господи помилуй», що відсилає нас до паралелей із сугубою ектенією.
Спочатку чин літії був обширніший і передбачав літургічні ходи між храмами, а також до мощей місцевих святих у дні їх пам'яті
Якщо говорити про заупокійну літію, то сьогодні вона найчастіше сприймається як требне богослужіння, яке звершується на прохання парафіян. Однак, як ми могли помітити раніше, заупокійний зміст є атрибутом вседнівної літії. Згідно з десятим розділом Типікона, її належить звершувати після утрені й читання Першого часу. Зберіг сучасний Статут і древні традиції, оскільки, згідно з його вказівками, починати літію слід зі співу стихири храму та читання «Оголошення» преподобного Феодора Студита, присвяченого розпорядку життя в його монастирі. В грецькій традиції цей чин сьогодні заведено називати «заупокійним Трисвятим». Варто сказати, що в деяких храмах і монастирях служіння вседнівної літії відновлюють на період Великого посту – саме задля цього й приймають заупокійні «постові» записки.
Інший характер має літія на Світлій седмиці. Служити її належить не в притворі, а поза стінами храму (або монастиря), при цьому вихід має відбуватися у супроводі хоругв, ікон та Хреста. За змістом вона більше схожа не на панахиду, а на молебень, бо тут мають бути співи канону і читання Євангелія. В інші ж недільні дні Типіконом приписується служіння літії зі співом стихир і читанням «Оголошення» Феодора Студита.
Отже, ми коротко розібрали чергову літургічну тему. Дуже сподіваюся, що вона породить непідробний інтерес до православного богослужіння, яке для багатьох сучасних християн зберігає ще чимало цікавих і рятівних таємниць.
Přečtěte si také
Rozhovor s biskupem Izaiášem: "Sv. mučedník Gorazd je vzorem oběti"
Olomoucko-brněnský biskup Izaiáš v rozhovoru pro SPN hovoří o pouti do Hrubé Vrbky, odkazu sv. Gorazda II. a významu oběti, pravdy a české pravoslavné tradice.
Kdo byl svatý Gorazd II., které ho si dnes připomínáme
Biskup Gorazd II. byl roku 1942 popraven nacisty za ukrytí parašutistů, kteří zabili Heydricha, a stal se jedním z novomučedníků pravoslavné církve.
Církevní nový rok: proč pravoslavný rok začíná 1. září
Podle nového (gregoriánského) kalendáře dnes pravoslavná církev vstupuje do nového církevního roku. Proč právě 1. září a co má toto datum společného s římskými daněmi?
Proces s pravoslavnou církví 1942: cesta ke Kobyliské střelnici
4 a 5. září si připomeneme den, kdy nacisté na Kobyliské střelnici zastřelili představitele české pravoslavné církve. Co všechno předcházelo popravě a jak vypadal samotný proces?
Stětí hlavy Jana Předchůdce: proč je tento den poznamenán přísným postem
Den, kdy si připomínáme Stětí hlavy sv. Jana Křtitele, patří k nejpřísnějším postním dnům celého pravoslavného roku. Proč tomu tak je?
Zesnutí Přesvaté Bohorodičky: proč to církev nenazývá smrtí
Dnes podle starého kalendáře slavíme „Zesnutí Přesvaté Bohorodičky“. Jeden z dvanácti velkých svátků roku. Proč evangelia o její smrti mlčí a proč jí církev neříká smrt, ale zesnutí?