Прості відповіді на непрості запитання: як часто потрібно причащатися
Для мене особисто проблема частоти причастя не стоїть взагалі. Та й у принципі існування складностей з цього питання для когось викликає певне здивування: як взагалі людина, яка називає себе православним християнином, може розмірковувати на тему: йти їй до Христа чи не йти? Я розумію, що ситуації в житті бувають різні, і приступати до причастя на кожній літургії не у всіх і не завжди виходить, але це не означає, що така практика має сприйматися як норма. Якщо щодо цього є сумніви, то пропоную ознайомитися з керівництвом знаменитого каноніста, преподобного Никодима Святогорця, день пам'яті якого Церква святкує 27 липня.
Отже, згідно з вказівками преподобного Никодима необхідність частого причастя визначена заповідями Христа, Діяннями та правилами апостольськими, Святих Соборів та отців, самим чином літургії та самим Причастям. Пройдемося тепер по кожному із пунктів.
Євангеліє
Якщо ми уважно читали Євангеліє, то не могли не помітити чимало місць, де Христос говорить про значення Причастя: «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ів. 6, 51). З цих слів стає очевидним, що Тіло Спасителя оживляє весь світ, тому якщо ми прагнемо справжнього життя, прагнемо жити не своїм, але Його життям, то Причастя має бути невід'ємною частиною нашого постійного прагнення до Христа.
Ми – люди грішні, але апостол Павло закликає нас не гасити Духа (1 Фес. 5, 19), а зробити це без постійного і частого причащання просто неможливо. У Євангелії апостола Іоанна ми також читаємо всім нам відомі слова: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя» (Ів. 6, 53). Преподобний Никодим тут досить категорично стверджує, що Причастя так само необхідне християнинові як і Хрещення, адже стосовно того й іншого таїнств Христос вживає один і той же рефрен: «Поправді, поправді…» (Див. також Ін. 3, 5).
Діяння апостолів
Якщо ми звернемося до Діянь апостолів, то побачимо, як три тисячі новонавернених у день П'ятидесятниці християн «перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах» (Дії 2, 42).
Ми часто ставимо собі за приклад життя перших християн. Значить, і в необхідності постійного Причастя у нас не повинно бути сумнівів. Як каноніст, преподобний Никодим звертає увагу на 9 апостольське правило, красномовність якого має закрити всякі суперечки щодо практики частого прилучення Тілу і Крові Христових: «Всіх вірних, що входять до церкви, і писання тих, хто слухає, але не перебуває на молитві і святому причащанні до кінця, як таких, що безчинство в церкві творять, відлучати належить від спілкування церковного».
Говорячи більш зрозумілою мовою, наведене правило наказує відлучати від Церкви тих, хто приходить на літургію і не приступає до Причастя. Суворо? Можливо. Але легкості у досягненні Царства Небесного нам ніхто не обіцяв. Зазначене правило було підтверджене також постановою Антіохійського собору, який додав вказівку на можливість допуску до Євхаристії відлученого християнина після сповіді та принесення плодів покаяння.
Божественна літургія
Далі преподобний Никодим зазначає, що сам чин літургії говорить про необхідність Причастя всіх присутніх вірних. Не секрет, що Євхаристія посідає центральне місце в літургії, що задля неї складено всі молитви, вигуки та дії. Протягом усього богослужіння ми сходимо до прийняття Дарів, а потім – з вдячністю виходимо. Це як підкорення вершини. Який сенс готуватися до сходження, робити все заради нього, а потім просто власними діями все згаяти.
«Отже, на підставі всього цього священного чину Божественної Літургії, я прошу вас, браття мої, – пише преподобний Никодим, – скажіть мені зі страхом Божим і прислухаючись до совісті у вашій душі, чи не очевидно, що ті християни, які приходять на Літургію, повинні причащатися часто? Чи не мають вони обов'язку робити це і щоб була явлена Літургія як спілкування, зібрання і трапеза, і щоб не виявилися вони злочинцями того, у що вірують і що сповідують?».
Святе Причастя
Останнє, на що звертає увагу преподобний Никодим, є потреба причащання, що криється в самому Причасті. І тут наш святий виступає непримиренним викривачем. Євхаристія – Царська Трапеза, якій служать ангели і на якій присутній Сам Цар, а ми, не беручи участі в ній, стоїмо, немов пусті роззяви в нечистому одязі і навіть наш ганебний стан нас не турбує. «Кожен, хто не причащається Тайн, стоїть безсоромно і нахабно», – категоричний преподобний Никодим. І далі він викриває тих, хто, посиланнями на свою негідність, ухиляється від Трапези: «Тоді ти не вартий брати участь і в молитвах, тому що Святий Дух сходить не тільки на передлежні Святі Дари, але і на ці [літургійні] піснеспіви… якщо не вартий у кінці Літургії наблизитися і побачити Бога, тікай разом із оглашенними».
Що ж, гадаю, що питання про часте причащання може бути закрите. Тим же, хто не переконався наведеними аргументами, я радив би прочитати відповідний твір преподобного Никодима Святогорця повністю – викривальних та грізних слів там достатньо. Людина покликана до святості. Я розумію, що поставлена мета може бути для деяких християн непростою у своєму досягненні, але це аж ніяк не означає, що до неї не потрібно прагнути.
Přečtěte si také
Čestný a životodárný Kříž: znamení smrti, které se stalo znamením života
Povýšení čestného a životodárného Kříže patří k velkým svátkům pravoslavného církevního roku. Církev jej slaví 14. září, tedy 27. září podle občanského kalendáře tam, kde se liturgický život stále řídí juliánským kalendářem.
Rozhovor s biskupem Izaiášem: "Sv. mučedník Gorazd je vzorem oběti"
Olomoucko-brněnský biskup Izaiáš v rozhovoru pro SPN hovoří o pouti do Hrubé Vrbky, odkazu sv. Gorazda II. a významu oběti, pravdy a české pravoslavné tradice.
Kdo byl svatý Gorazd II., které ho si dnes připomínáme
Biskup Gorazd II. byl roku 1942 popraven nacisty za ukrytí parašutistů, kteří zabili Heydricha, a stal se jedním z novomučedníků pravoslavné církve.
Církevní nový rok: proč pravoslavný rok začíná 1. září
Podle nového (gregoriánského) kalendáře dnes pravoslavná církev vstupuje do nového církevního roku. Proč právě 1. září a co má toto datum společného s římskými daněmi?
Proces s pravoslavnou církví 1942: cesta ke Kobyliské střelnici
4 a 5. září si připomeneme den, kdy nacisté na Kobyliské střelnici zastřelili představitele české pravoslavné církve. Co všechno předcházelo popravě a jak vypadal samotný proces?
Stětí hlavy Jana Předchůdce: proč je tento den poznamenán přísným postem
Den, kdy si připomínáme Stětí hlavy sv. Jana Křtitele, patří k nejpřísnějším postním dnům celého pravoslavného roku. Proč tomu tak je?