Сила молитви може підняти та зруйнувати стіни, – найстаріша ігуменя УПЦ

Найстаршій ігумені в Україні, настоятельці Свято-Різдво-Богородичного Білівського жіночого монастиря Алевтині (Сірук) виповниться 90 років. За порадами та молитвами до матушки приїжджають з усіх куточків України. Напередодні дня ангела та 90-річчя іменинниця дала розгорнуте інтерв'ю пресслужбі Рівненської єпархії.

Ігуменя Алевтина – монахиня великого смирення, доброго серця і безмежної любові. Народилася Ганна Сірук 22 вересня 1932 року у селі Садове Рівненської області. В її родині всі ходили до церкви, вірили в Бога, не соромилися сповідувати християнство, хоча часи були непростими. Маленьку Ганну змалку тягнуло до храму.

«Якось  я прийшла, то ікону спускають, а знаєте, як корову пасла: платтячко стареньке, боса по росі, пилом ноги припали. Мене хресна зустріла каже, так не можна йти, думаю, взавтра по-іншому прийду, але взавтра знову корову пасла, то так і прийшла. І так поки я не зрозуміла, як треба ходити до церкви. Але ніде мені так добре не було, як в Божому храмі. У ньому я знаходила  усі відповіді на дитячі питання, а потім, коли виросла, і на дорослі», – згадує матушка Алевтина.

Вона чітко пам'ятає з дитинства всі деталі, пов'язані з церквою: як збиралися щоразу в іншому домі, щоб читати Євангеліє та співати псалми, як потім були міліцейські облави, як розбігалися хто куди у темряві, до крові розбиваючи ноги.

«Це ж совєтські часи! Ми в неділю не працювали, в колгосп не ходили. Тобто самі себе видавали перед владою. Дуже добре пам’ятаю, як ходили у Почаїв пішки, люди нас приймали, годували, але треба будо йти все вночі, щоб ніхто не бачив», – розповідає ігуменя Алевтина.

У 1953 році Ганну Сірук разом із сімома дівчатами із села заарештували. Наймолодшою ​​«американською шпигункою», як назвав їх слідчий, була 17-річна двоюрідна сестра матушки Алевтини, тепер схимонахиня Вірсавія. Примітно, що затримання робили свої ж місцеві.

«Міліції не було, послали сусіда і мого хресного, він не винний, просто змушений був виконувати наказ», – каже матушка.

Ігуменія Алевтина добре пам'ятає слідчого та його слова: «Була б людина, а справа знайдеться». І «справу» знайшли, за нею дівчині присудили 10 років заслання до Карагандинського виправно-трудового табору ГУЛАГу НКВС.

«У в‘язниці ми теж молились і в неділю на роботу не виходили. А якщо в неділю не пішов на роботу – в карцер! Мене начальник викликав і питав, чого не ходжу на роботу в неділю, а я мовчу, він знов питає, а я мовчу і сміюсь. Тоді він каже,  що думав,  що Сірук велика сильна дівчина, а вона маленька, худенька і тільки посміхається. Відпустив», – ділиться ігуменя спогадами про Карлаг.

Наприкінці 80-х заговорили про відновлення монастирів. У 1992 році Ганна прийняла чернецтво, її постригли з ім'ям Алевтина і запропонували послух у Білівському монастирі, який треба було відбудувати.

«У приміщенні церкви кіно крутили. І от одного разу, коли механік погасив світло і хотів вивести на екран картину, – з’явилась Божа Матір з Немовлям на руках, вся апаратура згоріла, люди злякались і стали втікати, потім очевидці розповідали, що їздили в область просити владу відкрити монастир», – розповіла матушка Алевтина.

У монастирі спочатку не було де жити, тулилися в селі на горищах, по крихтах збирали кошти. Тяжко працювали вдень, молилися вночі. Проте матушка про це розповідає зі спокоєм та легкістю.

«Молитва може підняти і зруйнувати стіни», – говорить ігуменя Алевтина. І додає: «Молюся, щоб ми жили  по волі Божій і Господь посилав нам життя».

Як повідомляла СПЖ, митрополит Черкаський Феодосій вручив ігуменям відзнаку «За вірність Церкві та мужність».

Přečtěte si také