Війна, біль і той, кому моляться за здоров'я

З моменту гріхопадіння в понівечений нами світ вторглося стільки можливостей покалічити себе і стільки можливостей померти, що навряд чи хтось зможе їх перерахувати. Однак поки твій організм міцний і здоровий, поки ніякі недуги тебе не турбують, складається враження, що все загалом добре. Гостроту сприйняття реальності болю та страждань сильно змінила війна, багато людей раптом усвідомили, наскільки вони близькі до нас, хоча, по суті, довкола суттєво нічого не змінилося. Змінилися ми – дійшли до того, що аби краще розуміти стражденних людей, переглянули цілі й завдання, стали більше цінувати життя, здоров'я і тих, хто своїм талантом і досвідом намагаються їх зберегти, тобто лікарів.

9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика Пантелеїмона – того святого, про якого в першу чергу згадує хворий християнин і кожен, хто молиться за нього. Приклад його життя змушує задуматися багато про що.

Змінилися ми – дійшли до того, що аби краще розуміти стражденних людей, переглянули цілі і завдання, стали більше цінувати життя, здоров'я і тих, хто своїм талантом і досвідом намагаються їх зберегти, тобто лікарів.

Страждань у світі настільки багато, що охопити розумом їх просто неможливо. Однак це не повинно нас лякати. Я наголосив, що з приходом війни, по суті, у нас нічого не змінилося. Когось така теза може налякати, в комусь викликати обурення, але я поясню, що мав на увазі. Смерть довкола нас царювала? Царювала. Люди хворіли та вмирали? Хворіли та вмирали. Власне, це і є одна із суттєвих ознак життя в умовах занепалого світу. З настанням бойових дій кількість страждань та смертей збільшилася, але вони тут були завжди. Ми їх просто не помічали. Чи не хотіли помічати?

Тут мимоволі згадуються відомі слова Клайва Льюїса щодо переживань щодо появи атомної бомби: «Якщо ми всі будемо знищені атомною бомбою, то нехай ця бомба, коли вона прилетить, застане нас за розумними та людськими справами – тими, хто молиться, працює, викладає, читає, слухає музику, що купають дітей, що грають у теніс, балакають із друзями за пінтою пива та грою в дартс – а не збилися в купу, як злякані вівці, і думають про бомби. Вони можуть зруйнувати наші тіла (це може зробити й мікроб), але вони не повинні домінувати у наших умах». Перший висновок, який можна зробити з цієї цитати, виглядає так: у будь-якій важкій ситуації потрібно взяти себе в руки і не припиняти жити, навіть якщо навколо каміння падає з неба.

У будь-якій тяжкій ситуації потрібно взяти себе в руки і не припиняти жити, навіть якщо навколо каміння падає з неба.

Погляньте на великомученика Пантелеїмона – молодого, талановитого юнака з гарними перспективами кар'єрного зростання в якості лікаря при імператорському дворі – чого ще можна бажати? Але ось відбувається поворотний момент у його долі – прийняття християнства із рук священномученика Єрмолая. Тепер життєві перспективи не такі райдужні, з'явився цілком очевидний ризик постраждати за сповідання Христа або взагалі бути страченим. Але святий Пантелеїмон не сумує, а з колишнім, якщо не з більшим, ентузіазмом продовжує свою лікарську діяльність.

За фактом, хрестившись, він сильно вкоротив собі життя, але продовжував усіма силами продовжувати життя інших. Більше того, його лікарська діяльність набула зовсім нового, глибшого змісту, тепер вона полягала не лише у допомозі ближнім, а й через цю допомогу у служінні Самому Христу. Виліковуючи християнських в'язнів, він сильно ризикував своїм життям, але це життя било в нього ключем, напоюючи страждаючих, горіло яскравим вогнем, зігріваючи всіх оточуючих.

Можливо, торкнувшись Джерела Життя, він уперше став жити по-справжньому. Життя його не закінчилося, і зараз багато хто з нас його так любить і щиро вірить у його заступництво та допомогу під час хвороб та страждань.

Життя святого Пантелеїмона не закінчилося, і зараз багато хто з нас його так любить і щиро вірить у його заступництво та допомогу під час хвороб та страждань.

«Весело дивіться у вічі хвороби... Будьте благодушні!», – вигукує святитель Феофан Затворник, ясно даючи нам зрозуміти, що на страждання можна дивитися інакше, ніж ми звикли, що з приходом хвороб та навіть смерті життя не закінчується. Так, такий настрій дістається дуже нелегко, але воно того варте. Будь-яка ж альтернатива – лише гірша. Що ми можемо протиставити радості життя всупереч усьому: зневіру, апатію, почуття порожнечі та безнадійності, опускання рук, озлоблення, ненависть, ремствування? Всі ці стани в умовах випробувань дістаються зовсім нескладно, але який буде результат? До чого вони ведуть? То може таки варто напружитися, перебороти себе і продовжувати жити? Великомученик Пантелеїмон жив, і коли його стратили, він теж жив, від того такий привабливий образ і подвиг цього прекрасного юнака.

Ми не одні у своїх стражданнях, нам є на кого рівнятись і нам є заради чого жити. Доклавши внутрішніх зусиль, біль, як покарання чи обов'язок, можна перетворити на біль як благословення. У біль, що зцілює.

Přečtěte si také