Православні Катеринівки протистоять радикалам з піснею та молитвою

Зовсім не християнські пристрасті створюються у громаді села Катеринівка Кременецького району, що на Тернопільщині. Кілька десятків осіб у балаклавах з позначками «Правого Сектору», маючи при собі холодну зброю, створювали провокації під час богослужіння у храмі святого Георгія Побідоносця Української Православної Церкви.

Але віруючі, замість переляку, згуртувалися та намагались бути спокійними, залишаючись на богослужінні. Справжньою розрадою у цій ситуації стало те, що до церкви завітав справжній кобзар Василь Жданкін. Ось що він розповів та як він бачить цю ситуацію:  

Дуже прикро: час лукавий настав. Питаю хлопців у балаклавах: -А ви чули, щоб хтось тут говорив російською мовою? -Ніколи,- кажуть. То як можете називати нас москалями? Я перший у 1989 році в Чернівцях співав гімн України. Я так вважаю: це наша Держава, наш народ; я нікуди не виїхав – ні в Америку у Канаду, куди пропонували, ні до Росії. Я живу тут, це моя земля.

До Майдану можна по різному ставитись, але беззаперечний факт, що там були і росіяни, і білоруси та люди інших національностей. І зараз робити розбрат – це підрив основ держави. Треба людям доносити про небезпеку цієї ситуації, яку штучно роздули.

На питання, чому не ходите до Київського Патріархату, який заявляє себе єдиною справжньою Церквою, а залишаєтесь у лоні Української Православної Церкви, кобзар відповів наступне:

Я звик молитися церковно-слов’янською мовою – це мова предків і нею козаки молилися. І те, що УПЦ КП відмовилася служити цією мовою є неправильним. І те, що кажуть «росіяни служать тою мовою», то так і є, але то росіяни взяли у нас церковно-слов’янську. Її нам передали Кирило та Мефодій. Навіть греко-католицька церква, поки існувала на західній Україні, до 1947 року служили на ній. А крім емоційного моменту, є канонічний момент. Агресивний же настрій УПЦ КП мені не імпонує, бо християнство - це мир.

Přečtěte si také