"Ми не поступимося нашими святинями". Інтерв'ю Владики Сергія, митрополита Тернопільського

2 жовтня Митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій відвідав у лікарні вірян УПЦ, потерпілих від побиття в Катеринівці, а після відвідин відповів на запитання кореспондента Спілки православних журналістів:

Владико, в якому настрої ви зустріли вірян, потерпілих від побиття в Катеринівці?

Знаєте, не дивлячись на те, що трапилася ця трагедія – з добрим, радісним настроєм. У них душа спокійна – вони стояли за православ’я. Вони молилися і потерпіли за православ’я, потерпіли не від слова, а від фізичної наруги. Але вони не озлобились, вони сприйняли це як добрий знак того, що вони сподобилися потерпіти за віру, що вони сподобилися зазнати болю, наруги. Але вони не відповіли тим же, вони змирились. І в цьому сила їхньої віри, в цьому радість того, що вони і надалі чим зможуть, як зможуть, але будуть старатися свідчити про православ’я. Видно по їх словах, по їх настрою, що вони готові ще більше потерпіти. Але не ненавидіти, а прощати тим хто не знає, що він коїть.

Скажіть, у якому статусі зараз справа храму та вашої громади в Катеринівці?

Відбувалися перемовини, не один раз, і нині були в Кременецькій адміністрації перемовини, на яких наша громада засвідчила про те, що вона проти почергових богослужінь. Але, дивлячись на ситуацію, яка сталась, наша громада просить дати можливість з часом, коли буде нагода, коли буде місце чи будівля, чи земельна ділянка, щоб побудувати окремо храм, щоб не заважали молитися.

Наша життєва необхідність – молитовне єднання з Богом. Без цього не можна спастись. Але в умовах неприязні, ворожнечі молитва не діє. В майбутньому ми просимо, і наше прохання прийняли до відома, дати нам можливість молитися в якійсь будівлі, яка пустує, чи дати місце для побудови нового храму. І те, що нині на таких перемовинах відбулося, вселяє надію, надію на те, що з Божою поміччю, молитвами вірних, молитвами тих, хто потерпіли, Бог допоможе.

Ми тільки за те, щоб мирно молитися Богу, за своє спасіння, за спасіння народу нашого і звичайно за благополуччя і спасіння Богохранимої країни нашої. От така надія нині, у цей час.

Як надалі ви збираєтесь відстоювати свої права, коли влада де-факто стала на бік однієї з конфесій, на бік людей, які захопили ваш храм?

Звичайно, ми не поступимося, ми не маємо на це жодного права. Тому що йде образа святині, в якій віками молилися. Ми не можемо святиню нашу напризволяще залишати, або просто віддати.

У віками намоленій святині молились люди, а нині деякі люди втратили страх Божий і не хочуть продовжувати спільну молитву в храмі. Ми чим зможемо будемо захищати святиню і, звичайно, будемо захищати згідно закону Церкви, совісті і нашої держави. Не дивлячись ні на що є право, є можливість. І те, що нині хто хоче щось видати за інше, хто не хоче виконувати закон, ні Божий, ні державний, думаю з Божою допомогою і з молитвою і вони зрозуміють, що іншого шляху немає.

І ми будемо цього шляху дотримуватися і будемо в міру можливостей наших, які у нас нині, на превеликий жаль, обмежені і кимось зневажені. Але, Господь, як говорить святий, не в силі, а в правді. Будемо старатися поступати по правді Божій, з терпінням, з молитвою, з любов’ю, і особливою молитвою за тих, хто оступився, за тих, хто підняв руку на святиню. Ось такий наш шлях, на якому ми особливу надію покладаємо на милість і допомогу Божу.

Přečtěte si také