Мовчання «ягнят», або чому офіційна УПЦ КП відмовчується щодо ситуації в селі Птича

Про події 18 грудня в селі Птича не говорив тільки ледачий. Церковні, напівцерковні та світські ЗМІ описували ситуацію з усіх боків висвітлюючи міжконфесійний конфлікт під різними кутами. Проте, незрозумілою лишається тиша офіційних представників «Київського патріархату», які зазвичай не добирають слів у своїх заявах, звинувачуючи в будь-якій подібній ситуації лише протилежну сторону.

Як в конфлікті в Катеринівці, так і в ситуації у селі Птича, в прес-службі УПЦ КП роблять вигляд, що нічого не трапилось. Паралельно з цим вмикається вже звична для всіх тема про те, що «об’єднання» церков відбуватиметься знизу, про що постійно розповідає очільник «Київського патріархату» Філарет.

Питання про ефірну тишу в «Київському патріархаті» є швидше риторичним, адже офіційна позиція УПЦ КП річної давнини полягає в тому, що вони, ніби то проти будь-якої агресії та будь-яких захоплень. Але, якщо цієї позиції в офіційній УПЦ КП притримуються до цього дня, незрозуміло, що заважає тому, щоб аби хоч якось вплинути на своїх вірян і заборонити їм йти на подібні кроки. Адже зазвичай, саме агресія збоку прихильників УПЦ КП на місцях дискредитує саму організацію не лише в Україні, але й в усьому цивілізованому світі.

Представники Помісних Православних Церков світу, з якими УПЦ КП ніби то прагне молитовного єднання, вже неодноразово висловлювали свою стуброваність стосовно агресії “Київського патріархату” проти УПЦ. Так само негативно сприймаються дії УПЦ КП в різноманітних правозахисних організаціях, які куруються Європейським союзом.

Навряд чи в УПЦ КП зможуть пояснити комусь з ЄС те, що останні вдосталь змогли побачити на відзнятих відеоматеріалах з місць подій, де відбувались захоплення храмів УПЦ. І хоча переважна більшість світських ЗМІ відстоюють позицію «Київського патріархату», а подекуди і представники Міністерства культури в унісон з УПЦ КП твердять про те, що віряни УПЦ самі провокують конфлікти, інсценуючи побиття себе невідомими особами, в ОБСЄ та інших правозахисних організаціях вже зробили необхідні висновки.

Благо, що в Євросоюзі зважають не на питання політичних переконань, які лежать в основі міжконфесійної ворожнечі в Україні, а відстоюють демократичне право на вільне і безперешкодне сповідування будь-якої релігії, що власне і гарантовано Конституцією України. Також для представників правозахисних організацій лишається незрозумілим і те, чому в Україні абсолютно не захищене право власності, а рішення судів носять лише номінальний характер.

«Київський патріархат» говорить про мир і об’єднання, однак по факту відбувається зовсім інше. Те, що Філарет називає «об’єднанням знизу», скоріше можна кваліфікувати, як «приєднання знизу», або «любов’ю з примусу». Як ще зрозуміти те, що трапилось у Птичі? Чому УПЦ КП, яка декларувала прагнення жити в демократичній країні, ставить в ніщо ті цінності, які є базовими в європейському суспільстві?

В будь-якій з тих ситуацій, які траплялись протягом останнього року, в УПЦ КП могли би хоч якось вибілити свою репутацію, засуджуючи подібні дії своїх прихильників і переводячи конфлікти в юридичне поле. Але сьогодні вони є заручниками того іміджу, який планомірно вибудовували собі останні роки. Тому «Київський патріархат» вочевидь очікує, коли хтось розставить крапки над «і» за них, вкотре звинувативши УПЦ в провокуванні конфлікту на користь третім силам.

Та чи довго витримає подібна стратегія, якої дотримуються в УПЦ КП? Адже настане час, коли європейські правозахисні структури повністю інтегруються в різноманітні інституції України, і незручні запитання все-таки постануть перед представниками «Київського патріархату» і на них доведеться дати відповідь.

Редакція порталу “Про Церкву”

Přečtěte si také