Соборність Церкви і соборність України: порівнюючи непорівнюване

22 січня – день, важливий для кожного українця, адже багато років тому – в далекому 1919, – було проголошено об’єднання УНР і ЗУНР. Подія ця відзначається на загальнодержавному рівні, оскільки має велике історичне та культурне значення для сучасної України.

З історичним аспектом соборності України можна ознайомитись в шкільних підручниках, Вікіпедії… де завгодно. Хотілось би закцентувати увагу на самому понятті соборності, проводячи паралель з принципом соборності в Православ’ї, хоча комусь подібне порівняння може здатись недоречним.

Кожної Божественної Літургії, співаючи «Символ Віри», православні декламують «вірую… в єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Потрібно сказати, що в православній Церкві ці слова не є порожнім звуком, адже принцип єдності і соборності Церкви Христової – вистражданий, зрошений мученицькою кров’ю, підтверджений Вселенськими соборами і перенесений через тисячоліття.

Справді віруючий православний християнин без усяких сумнівів дотримується принципу соборності Церкви, знаючи ціну тій єдності, що дотепер збережена в родині Помісних Церков. Церковна соборність – це єднання в Христі. Соборна Церква – єдине Тіло Христове. І дуже боляче спостерігати, коли хтось наважується порушити цінність єдності в Христі, ставлячи свої бажання, переконання і інтереси вищими за церковну єдність.

Православна Церква неодноразово страждала і досі терпить від дій тих, хто не рахується з поняттям єдності, «прошиваючи» Христову спільноту під себе. Розриваючи Тіло Христове, ці діячі навряд чи замислюються над тим, яку шкоду вони приносять. Особливо ж тим людям, які введені ними в оману, продовжують їхню сумнівну справу.

Тепер перейдемо від міркувань про Церкву до міркувань про державу. Здається, паралель напрошується сама собою. Чому для українців настільки важливим є свято соборності України? А чи не тому ж, чому православним важлива соборність Церкви Христової?

Українці – люди, які як ніхто знають ціну цілісності і соборності своєї земної Батьківщини. Іноді, співставляючи історію Православної Церкви та Української держави, можна віддалено побачити певну аналогію. Однак незрозуміло, чому принцип соборності України в нашому народі сьогодні так нехтується і нівелюється.

Замість того, аби шукати ті цінності, які об’єднують громадян нашої багатонаціональної Батьківщини, все частіше зустрічаються клини, що працюють як каталізатори розділення. Попри всі негаразди та складнощі, що довелось пережити українцям за останні десятиліття, наш народ шукає чергових приводів для чвар та ворожнечі. Люди ділять себе на західних і східних, правих і лівих.

Хіба цього прагнули наші пращури, які поклали колосальні зусилля для того, аби об’єднати Україну? Хіба мало в нашій історії прикладів, що повинні були би стати уроками українцям на все життя?

Соборність Православної Церкви повинна послугувати взірцем того, якою має бути справжня соборність України. Незважаючи на різність поглядів, думок та позицій, наша цінність полягає в тому, що ми є дітьми однієї землі. Не за штампом в паспорті, а за переконанням, за покликом. Сьогодні, як ніколи, на нас лежить відповідальність у збереженні України як красивої, миролюбної та квітучої країни. Соборність номінальна повинна стати соборністю фактичною. Приклад Христової Церкви в цьому плані – один з найкращих!

Přečtěte si také