Ангел-Охоронець сім`ї
У кожній українській родині основним вихователем і вчителем є дружина. Але чоловік теж бере участь, стає арбітром та суддею – виправляючи педагогічні помилки жіночого напоумлення. В сім`ї священика навчанням моралі та пізнанням світу «заправляє» матушка. Але крім цього вона зобов`язана бути опорою для свого чоловіка, священика. Повинна бути його помічницею, подружкою, порадницею, соратником, критиком та правою рукою. Адже православний пресвітер цілком повинен себе віддавати людям, він повинен відгукнутися на будь-який заклик, на прохання про допомогу своєї Богом даної пастви, часто нехтуючи потребами власної сім`ї.
На Львівщині дружину священика шанобливо називають «її мосць», тобто міць, сила. А в чому ж міць? Що це означає? Святитель Григорій Богослов радить: «Радості і всі скорботи чоловіка і для себе вважай загальними. Хай і турботи будуть у вас загальні; бо через це розбудовується дім». Так складається, що вдома батюшка повинен відпочивати душею. Йому потрібно тепло, розуміння, співчуття, а головний обов`язок матушки – бути завжди в гарному настрої. І тут дуже важливий подвиг сили матушки: її внутрішнє життя та особиста молитва. Ні в якому разі не механічна – звернення до Бога повинне бути від щирого серця. Взагалі, матушка нічим не відрізняється від звичайної жінки. Основне призначення жінки – бути матір`ю, а для матушки – бути матір`ю-християнкою: терплячою, покірною, слухняною... Тобто бути Ангелом-Охоронцем своєї сім`ї.
Потрібно звернути увагу, що в церковному середовищі матушка взагалі є місцевою знаменитістю, її слова і вчинки передаються з вуст в уста і суворо оцінюються. Тому реальна біографія тісно переплітається з домислами, і ніхто вже не знає, де починається одне і закінчується інше. Захованою залишається проста дійсність про будні вдома з дітьми і вічно відсутнім чоловіком; про жіночі слабкості і бажання хоча б раз в місяць провести вечір з чоловіком наодинці без дітей; про те, що діти частіше бачать батька в облаченні з Чашею в церкві, ніж вдома.
Святитель Григорій Богослов говорить: «Добре дружині – шанувати Христа в особі чоловіка; добре і чоловіку – не безчестити церкви в особі дружини». Сім`я священика є показовою. На неї рівняються і з неї беруть приклад, тому матушка повинна рішуче долати, згладжувати та виправляти недоліки виховання. Слід зазначити що, дружина священика, хоче вона цього чи не хоче, – людина «публічна», і люди навколишнього середовища завжди будуть на неї дивитися: хто з явним бажанням наслідувати, хто з бажанням зробити поспішний висновок про матушку або взагалі про християн, а хто з бажанням засудити. Так що відповідальність є, і чимала. Добре, коли матушка цю відповідальність може усвідомити. Насправді «відповідати» треба, перш за все, серцем.
Святий вчитель Церкви Григорій Богослов продовжує навчати жінок, говорячи: «Будь високомудрена, але не зарозуміла». Згідно слів святителя, кожна жінка покликана бути правилом та образом, а щодо матушки, то тут без варіантів. Вона повинна випромінювати мудрість, віру в Бога та покору. Що ж стосується «еталону матушки», то його просто не може бути. Люди всі різні, кожен спасається своїм шляхом, єдине для кожного – любов до Бога, до ближніх і готовність покаятися у своїх гріхах. Тому всякому своє. Одні матушки можуть народити багато дітей і виховати їх справжніми християнами, а інші «мосці» не мають від Господа дару материнства, але мають талант лікаря або вчителя, і вони цим допомагають людям. Є музичні педагоги, які заміняють багатьом матір і піклуються про інших дітей, маючи гасло в житті «чужих дітей не буває», інші ж навернули до Бога багатьох тим, що мають вчений ступінь і їх за це цінують. Окреме місце в списку соціального служіння займають матушки на сільських парафіях. Вони начебто не ходять на роботу, але справ по дому дуже багато… За відсутністю батюшки така матушка цілком справляється з якимись його обов`язками: людям підкаже, розрадить та завжди підтримає.
Насамкінець, слід зазначити, що бути справжньою матушкою – це особливий церковний послух. Можливо, один з найважчих. Тут потрібно: істинна самопожертва, відчайдушність служіння та беззаперечне самовідречення. Переглядаючи життя деяких матушок, щоразу переконуєшся: їхнє служіння – виклик сучасній відсутності ідеалів буття. Вони своїм життям прагнуть показати правильне розуміння сім`ї – втілення ідеалу взаємин чоловіка і дружини, ідеалу жіночності і материнства, ідеалу ставлення до всіх людей взагалі та парафіян зокрема. Хоча, звичайно, є всякі люди, і інколи деяких дружин священнослужителів назвати «матушкою» неможливо. Та більшість намагаються самі відповідати високому званню «матушки», і з усією силою свою сім`ю стараються підтягувати під ореол ідеалу. Головне те, що ми всі повинні досягти того щасливого стану душі, про який писав блаженний Августин: «в головному – єдність, в другорядному – свобода, а в усьому – любов»!
Přečtěte si také
Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět
První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista.
Co nám dala Padesátnice?
Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.
Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví
Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.
Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů
Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.
Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve
Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.
Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně
Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?