Погляд церкви: Про небайдужість

Мати залишила його і ще одну свою дитину у закритому приміщенні на 9 днів. Їхній щоденний плач чули сусіди. Кажуть, що навіть викликали поліцію. Однак на прохання двері ніхто не відкрив, і представники правопорядку поїхали. Зламати ж їх так ніхто і не наважився. Результат такого вибору відомий – сталася жахлива трагедія.

У зв'язку з цим якраз і хотілося б поговорити про вибір. Не про те, «яке ж чудовисько мати» або «які сусіди черстві люди», а саме про вибір. Багатьом з нас доводиться робити його практично кожного дня. Уявімо одну з самих стандартних ситуацій, з якою ми досить часто стикаємося. Ось ви поспішаєте кудись по своїх справах і раптом бачите, що на дорозі лежить людина. Відразу в голові виникає дві опції. Перша – підійти і спробувати допомогти. Друга – запевнити себе в тому, що це лежить просто п'яна людина і на неї не варто витрачати свій час. Слава Богу, якщо ви завжди обираєте варіант допомоги ближньому. Однак є й зворотні приклади, коли людина все ж проходить повз «проблему». І ось, припустимо, сидячи ввечері у себе на кухні і попиваючи теплий чай, вона, перемикаючи канали, потрапляє на сюжет про трагічну подію. В кадрі знайома вулиця, звична до болю дорога і фігура дільничного, який говорить про інфаркт у якогось перехожого і про те, що «Швидку допомогу» викликали надто пізно...

Підкреслю, ця вигадана ситуація говорить зовсім не про байдужість. Вона звернена до людей, які готові і можуть допомагати, проте часто цього не роблять через якусь заколисуючу внутрішню «впевненість» у тому, що «все добре». У нашому випадку цей внутрішній стан при вигляді лежачої людини можна було б описати таким внутрішнім монологом: «Так, добре, особливих проблем немає, я сам бачу своїми очима, він просто п'яний, проспиться і піде собі спокійно додому».

Виходячи з цього, вкрай важливо завжди пам'ятати: будь-яку проблемну життєву ситуацію, яка сталася з кимось із наших ближніх і свідками якої ми є, потрібно обов'язково вивчати. Краще витратити на це зайвих 10 хвилин свого часу, ніж піддатися спокусі під ім'ям «та все тут нормально» і потім до кінця життя мучитися від усвідомлення того, що ти міг когось врятувати, але так і не врятував.

Не менш важливо і просто навчитися сміливо робити свій вибір. Дуже часто ми відмовляємося від звершення хороших і правильних вчинків тільки тому, що боїмося бути «незрозумілими», «смішними» та «некоректними». Або й зовсім уважатися «панікерами». А давайте згадаємо історію зі святителем Миколаєм Чудотворцем, який підкидав мішечки з золотом до будинку бідняка, готового через відчай відправити своїх дочок на проституцію. Дізнавшись про проблему, святий не став сумніватися: «А раптом мій крок буде неправильно сприйнятий; а раптом, якщо все розкриється, мене запідозрять в якихось нехороших натяках; а чи доречне моє втручання, враховуючи делікатність їхнього становища» і т. д. Він просто зробив добро, чим уберіг цю родину від страшного гріха.

Цей приклад повинен стати для нас взірцем поведінки у відповідних ситуаціях. І спонукати до рішучих дій під час допомоги ближньому, незважаючи ні на які внутрішні «заколисуючі голоси» чи побоювання «бути неправильно зрозумілим». Адже варто пам'ятати, що саме рішучість, як казав преподобний Макарій Великий, і «є вихідна точка нашого спасіння».

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви