«Він був гостем у мирському світі»: родичі про загиблого українського монаха Давида (Решетняка)

Кореспонденту СПЖ вдалося поспілкуватися з тіткою Дмитра по батькові. Наталя зараз проживає в Києві, окрім неї в Сокалі у афонського подвижника залишилася ще одна тітонька Люба по матері. Кілька років тому вони разом ділили щастя від того, що молодий послушник добрався до своєї мрії – монастирської келії на Афоні – і кожного дня радіє служінню Господу, бачить красу афонської природи, молиться святиням.
Про те, що Дмитро – тимчасовий гість у мирському світі, оточуючі знали фактично з його шкільних років. Ще у дитячі роки, потрапивши на екскурсію до Почаївської лаври, він вперше почув від братії монастиря, що це і його шлях. Але в той час цим словам Дмитро не надав значення, а попереду, як і у багатьох «радянських вихованців», були ще роки шукання «примарного земного щастя» з властивими «йому» помилками і розчаруваннями.
Дмитро Решетняк народився у 1974 році на Великдень у м. Сокалі Львівської області. Тут же, як згадує Наталя, він закінчив школу № 2, після чого закінчив училище культури у Львові, захоплювався музикою. Після закінчення училища поступив у Харків, в Академію культури, яку закінчив з відзнакою. Попереду могла бути непогана музична кар'єра, але в душі Димитрій все більше і більше відчував дивне і поки самому собі незрозуміле почуття порожнечі та незадоволеності. Саме в Харкові він долучився до православної віри, відкрив для себе та набув справжній сенс життя, знайшов духівника і допомагав йому на богослужіннях. З 1998 він знаходиться під духовним керівництвом о. Никодима (Силко), в храмі Озерянської ікони Божої Матері. Там він організовує церковний чоловічий квартет, допомагає в богослужіннях, веде літопис храму. Його й досі згадують як абсолютно нелицемірну людину, дуже відповідальну і старанну. Завдяки його старанням до храму приходили багато його друзів та знайомих. Деякі з них сьогодні вже стали священнослужителями.
Після закінчення Академії культури він їде до себе в Сокаль. Але його душа вже не може жити без храму. Не знаходячи своє місце в мирському житті, Димитрій їде для випробування себе на Волинь, де в той час відновлювався Успенський Низкиницький чоловічий монастир. Потім, повернувшись до Сокаля, з 2001 р. приймає участь у відродженні парафіяльної православної громади м. Червоноград, де допомагав співати на кліросі. В цей час Димитрій приходить до твердого переконання стати монахом, після чого у 2002 р. місцевий священик отець Георгій відвіз його в Почаїв, до монастиря, у якому той пробув послушником до 2012 року, проходячи різні послухи, основним з яких також був кліросний. Відхід у монастир рідні сприйняли як належне, давно вже спостерігаючи за довгими пошуками свого місця у земному житті, радіючи тому, що він знайшов те, що шукала його душа. У цей же час, один за одним, пішли з життя батьки Діми, ще раніше померли бабусі.
У 2011 році Наталя вперше почула від племінника про те, що він мріє потрапити на Афон. Вже в грудні 2012 року, з благословення афонського старця, був прийнятий послушником в одну з келій Святої Гори, де в грудні 2015 року прийняв чернечий постриг з ім'ям Давид.
Ще будучи в Почаєві, згадує тітонька Наталія, Дмитро мріяв навчитися грати на гуслях, які подарували йому родичі і про які згадується в Біблії. У вільний від послуху і богослужінь час він усамітнювався на березі моря і, наслідуючи пророка Давида, прославляв Творця: «Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах».
Всі ці чотири роки, до трагічної смерті, він був абсолютно щасливою людиною, яка знайшла свій шлях у житті, набуваючи мир та радість у Дусі Святому. Монах мріяв навчитися візантійської співочої традиції та до кінця своїх днів присвятити себе служінню Христу.
14 квітня 2017 року ченцю Давиду мало виповнитися лише 43 роки.
Редакція Спілки православних журналістів передає свої співчуття рідним та близьким Давида (Дмитра) Решетняка у зв'язку з раннім відходом племінника.
Přečtěte si také
Osud čestné lebky svatého Václava: příběh nejváženější české relikvie
Přes tisíc let putovala jeho lebka dějinami. Od vraždy ve Staré Boleslavi přes korunovační obřady až po antropologickou pitevnu. Jak se psal příběh nejvzácnější relikvie české státnosti?
Svatá Orosie: Velkomoravská princezna, která nezradila Krista
Při eparchiální slavnosti v brněnské katedrále zazněla homilie o životě a mučednictví svaté Orosie, vychovankyně svaté Ludmily.
Sv. Ludmila - I v Božích očích za velikými muži často stojí veliké ženy
Svátek svaté Ludmily připomíná sílu ženské víry, která může ovlivnit rodinu, budoucí generace i celé dějiny Církve.
Svatý Václav: kníže, mučedník a věčný patron české státnosti
Dnes, 28. září, slaví Česká republika Den české státnosti – státní svátek, který je neoddělitelně spjatý s postavou svatého Václava, knížete a mučedníka, jehož odkaz utváří chápání české státnosti již více než tisíc let. Kým byl člověk, který se za tu dobu proměnil v nadčasový symbol státu?
Čestný a životodárný Kříž: znamení smrti, které se stalo znamením života
Povýšení čestného a životodárného Kříže patří k velkým svátkům pravoslavného církevního roku. Církev jej slaví 14. září, tedy 27. září podle občanského kalendáře tam, kde se liturgický život stále řídí juliánským kalendářem.
Ikonografie svátku Narození Bohorodičky
Ponořte se do hlubokého teologického významu a fascinující ikonografie svátku Narození Přesvaté Bohorodice, který je skutečným počátkem naší spásy.