Як потрібно правильно прощати і просити пробачення
ЯК ПРОЩАТИ?
Прощати – це зовсім не означає процідити крізь зуби «прощаю» або запевнювати себе, що я не пам'ятаю образи, в той час коли нею серце переповнене. Прощення – це не формальний акт, це не суха констатація факту, це передусім складний і важкий внутрішній процес, який складається з декількох етапів.
Перший етап – це Зрозуміти.
Ситуації можуть бути найрізноманітніші, їх усіх неможливо систематизувати. Але, незалежно від того, як і чим образила вас людина, незалежно від ступеня вашої образи, потрібно постаратись подивитися на неї не очима жертви, не вимогливим поглядом судді, а з позиції адвоката. Необхідно стати на місце свого кривдника і спробувати зрозуміти його мотивацію – чому так сталося?
Всі ми різні люди. У нас різна спадковість, характер, освіта, світогляд, виховання тощо. Наші поведінкові установки часто пов'язані з різними та незалежними від нас факторами. Ми всі перебуваємо в несвободі від самих себе, в полоні власних гріхів.
Різниця лише в тому, що по відношенню до себе ми налаштовані на хвилю виправдання, а по відношенню до інших – на хвилю засудження. А чому б нам не спробувати так само зрозуміти іншого, а зрозумівши – пожаліти та відпустити?
Адже людина, яка розхлюпує навколо себе зло, хвора своїм внутрішнім пеклом. Ми торкнулися лише до невеликого викиду магми з цього вулкана, а скільки ж залишилося ще всередині? Може, варто замислитись про те, що така людина заслуговує не засудження, а жалості?
Виправдати.
Другий етап починається тоді, коли знайдено розуміння і пояснення того, що сталося. Ні, мова йде не про амністію, яка далеко не завжди можлива, і не про остаточне рішення судової інстанції. Тому що бувають різні ситуації. Вища судова інстанція у нас одна – Бог. «Мені помста належить, Я відплачу», – говорить Він. І Йому приймати судові рішення. Для нас важливо, щоб на цьому суді ми виступали не на боці свідків звинувачення, а на боці захисту. Якщо ми зможемо у своєму внутрішньому суді виправдати людину, то є надія, що й Бог вчинить з нами не по справедливості, а по любові.
Є договір, закріплений незмінним і вічним Божим Словом. Якщо ми зможемо на Страшному Суді у Бога бути не обвинувачами, а захисниками, то Він обіцяє, що й Сам буде нас не звинувачувати, а виправдовувати. «Як ви прощаєте, так і вам проститься, якою мірою міряєте, такою і вам відміряють».
Якщо ми зможемо зрозуміти мотивацію нашого кривдника, виправдати його, розуміючи, що він і сам більшою мірою жертва, ніж кат у нашій справі, то тоді можна підійти до третього, завершального етапу – самого прощення.
Прощення.
Прощення може стати дієвим та результативним не від вимовленої фрази «прощаю», а від внутрішнього переконання й розуміння, що насправді провини немає. Є особиста трагедія людини, яка доставила вам образу. Але це привід для жалю, а не для осуду. Є фактори, які зіграли в цій справі погану роль, є, врешті-решт, Промисел Божий, який міг таким чином випробовувати християнські якості вашої душі, але немає вини іншого. Насправді інший послужив або зброєю, або жертвою, але не катом. Носій зла сам вже покарав себе цим злом. Він потребує вашого прощення не менше, ніж ви того, щоб його пробачити.
ЯК ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ?
Тут усе йде прямо протилежним чином. Не можна себе в жодному разі ні в чому виправдовувати. Наша самість, саможаління та егоїзм верещатимуть та говоритимуть все що завгодно, лише б нас розчулити. Диригувати ними буде гординя. Але якщо ви не будете їх слухати, то в душу прийде смирення. Це наш найкращий і вірний друг. З ним завжди ходять тиша та мир.
Не можна давати навіть найменшого приводу для самовиправдання, якщо ми хочемо отримати виправдання від Бога. У Прощену неділю є звичай просити в храмі вибачення у тих парафіян, які один з одним навіть не знайомі. У цій досить дивній дії є своя логіка та сенс. Звичайно, просити вибачення у людини, яку ти не знаєш і ніколи з нею не спілкувався, здавалося б, нерозумно. Але це якщо мова йде про особисту образу або зневагу.
А якщо про інше? Ми всі – частина єдиного цілого. Ми пов'язані один з одним, як клітинки одного організму. Хтось знаходиться далі, хтось ближче один до одного, але так чи інакше ми всі єдині. Якщо в людському тілі запалюється маленький нервовий корінець зуба, то болить і здригається все тіло. Кожна його клітина так чи інакше реагує на цей біль. Так само і будь-який наш гріх резонує болем у всьому вселюдському тілі Христа. Кожен викид гріха – це крапелька крові, що капає зі стражденного чола Спасителя на Хресті.
Ми всі винні та підсудні. Ми всі потребуємо прощення та виправдання. Але не від себе, а від людей та від Бога. Прощення як Дар може бути утримано тільки серцем скрушеним та смиренним. Гордий ніколи не зможе понести таку величезну ношу.
Přečtěte si také
Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět
První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista.
Co nám dala Padesátnice?
Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.
Z islámu k pravoslaví: Milica a její cesta k pravoslaví
Dívka ze Slovinska, narozená v muslimské rodině, exkluzivně pro SPN v Srbsku vyprávěla, jak skrze Liturgii, přátelství, modlitbu a Kristovu lásku našla cestu k pravoslaví.
Rozhovor s biskupem Izaiášem: Pouť v Mikulčicích a odkaz svatých věrozvěstů
Biskup olomoucko-brněnský Izaiáš exkluzivně pro SPN hovoří o cyrilometodějské pouti v Mikulčicích a o odkazu svatých Cyrila a Metoděje pro pravoslavné věřící v českých zemích a na Slovensku.
Pravoslaví jednoduše: Svaté myro, vonné tajemství církve
Co je to svaté myro, jak se liší od běžného oleje a proč s ním kněz při křtu křižuje tělo novokřtěnce? Přinášíme vám jednoduché vysvětlení jedné z nejstarších křesťanských tradic.
Pravoslavná církev slaví Nanebevstoupení Páně
Čtyřicátý den po Pasše slaví pravoslavní křesťané jeden z dvanácti nejvýznamnějších svátků. Co se vlastně tehdy stalo a proč na tom záleží dodnes?