У день прощання з владикою Ніфонтом заплакало небо...

22 березня, на 68 році життя, переживши спад фізичного здоров'я, передчасно пішов із земного життя волинянин Василь Андрійович Солодуха, що залишився в історії як митрополит Волинський і Луцький УПЦ Ніфонт. Всю свою Віру і духовні сили владика віддав заради відновлення Святої Православної Церкви на своїй рідній землі. І в день прощання з митрополитом над Свято-Покровською церквою міста Луцька, що стала йому рідною, само небо плакало, проводжаючи спочилого священнослужителя останніми краплями дощу.

Не приховували сліз і численні парафіяни, які проводжали в останню путь свого пастиря. В останні місяці життя митрополит Ніфонт вже не керував єпархією: заради збереження його життєвих сил і енергії тяжкохворого владику відправили на спокій. Однак серед тих, кому випала удача послухати проповіді архіпастиря, немає тих, хто не був би вражений його надзвичайною переконливістю, непохитною вірою в Господа, любов'ю до людей і проникливістю.

Подвижництво владики Ніфонта повернуло на шлях до Господа тисячі людей. Його смирення, праця на славу Божу, непорушний авторитет серед людей дали можливість зміцнитися і вистояти Православній Церкві в роки тяжких випробувань розколу і гонінь. «Спаси вас Господи», – кротко відповідав митрополит гонителям, повторюючи своїй вірній пастві слова Святого Письма: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте» (Фил. 4:4).

Найбільш щиросерді й побожні парафіяни владики Ніфонта вірили у непогрішність свого пастиря. Проте сам митрополит до останніх днів своїх залишався, як ніхто, критичним до самого себе, подаючи приклад іншим служителям Божим. Архіпастир, керований непорушною вірністю Господнім заповітам, вистояв у важкий для Української Православної Церкви час, і навколо нього, як діти навколо батька, зібралися за підтримкою віруючі.

Не сумувати через гоніння, зміцнюватися у Вірі, будувати своїми трудами і молитвами Христову Церкву для своїх дітей – ось чому навчилися православні Волині під архіпастирською опікою митрополита Ніфонта, бо, як свідчить Писання, «Радійте і веселіться», – каже Христос Спаситель мученикам за Ім'я Його (Мф. 5:11-12). Щодня бачити радість зустрічі з Господом, свідчити перемогу Слави Божої над гріхом і сумом, любити кожну живу істоту і бажати усім Спасіння – це шлях, яким вів владика Ніфонт свою паству.

Боже світло осявало подвижника з молодих років. Ще світською людиною він побував у преподобного Амфілохія Почаївського, у якого і отримав благословення на подвижництво на славу Церкви. Авторитет і духовна сила, що дали молодому ченцеві стійкість в антицерковні часи войовничого атеїзму, зберегли владиці Ніфонту твердість духу й тоді, коли Православ'я знову виявилось невгодним на його рідній землі.

Здобувши гідну духовну освіту, несучи свій послух у столичних ієрархів, священнослужитель завжди пам'ятав, хто він, звідки його коріння, зберігаючи вірність і любов до рідної землі не меншою мірою, ніж любов до Господа нашого Іісуса Христа. Владика Ніфонт пройшов шлях в Церкві, починаючи зі звичайної, загубленої в українській глибинці сільської парафії, де гідно служив людям і Богу. Священнослужитель, який сам виріс без батьків, віддав усі свої сили заради допомоги і підтримки інших людей, які потребують тепла і турботи. За цим принципом працювала очолювана ним єпархія, яка продовжує свою роботу і після відходу владики з земного життя.

У похмурий дощовий день на подвір'ї Свято-Покровського кафедрального храму навколо тіла спочилого архіпастиря зібралася величезна кількість людей. Востаннє поцілувавши руку владики, утираючи сльози, жителі Луцька помолилися за упокій душі свого духовного наставника. Без малого 25 років під склепінням храму звучала проповідь митрополита Ніфонта, який наставляв присутніх на шлях Віри в Господа, Надії на Спасінняі Любові до ближнього свого. Тепер слова владики знаходитимуть відгук в душах тих, хто піде його шляхом, ведучи за собою своїх близьких і спасаючись заради спасіння інших.

З благословення Предстоятеля УПЦ, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, чин похорону очолив намісник великої православної святині – Свято-Успенської Києво-Печерської лаври митрополит Павло. Владика звернувся до скорботних лучан зі словами утішення, сказавши, що, якщо б кожен любив свою рідну землю так, як любив її спочилий митрополит Волинський і Луцький, вона стала б квітучим раєм.

«Коли Дух Божий сходить до людини і осіняє його повнотою Свого натхнення, то душа людська сповнюється невимовною радістю, бо Дух Божий дає радість усьому, до чого б Він не доторкнувся», – говорить нам преподобний Серафим Саровський [7]. Ці слова доречно згадати, говорячи про владику Ніфонта, бо в день його похорону в рідному селі на українському Поліссі, після скорботи прощання, Господь подарував осиротілій пастві сподівання на радість – сяючу веселку над землею, що прийняла тіло свого великого сина.

Господь Бог дав митрополиту Ніфонту важкий хрест – утримати і відновити на рідній землі Віру Христову, і достатню силу, щоб з гідністю пронести його через усе своє земне життя.

Господи, помилуй спочилого раба Твого!

Přečtěte si také