А чи був дар?

В одному невеликому селищі жив літній священик-монах. Протягом 60 років він безперервно служив Божественну літургію в сільському храмі. Церква, в якій звершував своє священодійство батюшка, була настільки маленька, що віруючим нерідко доводилося молитися просто неба.

Після недільної служби батюшка благословляв парафіян на мир, намагаючись дати кожному напутнє слово і розраду. Щирість і доброта батюшки поширювалася на всіх, хто його оточував.

Останнім часом люди стали помічати, що під час сповіді батюшка не тільки точно визначає духовний стан сповідальника, але й може передбачити його майбутнє.

Все більше і більше людей стало збиратися навколо священика. Тепер йому доводилося приймати сповідь майже щодня. Чимало людей хотіли наодинці поспілкуватися з батюшкою, а зробити це могли лише під час сповіді під його заспокійливою єпитрахиллю.

Чутка про священика-прозорливця рознеслася по всьому селу, і незабаром про нього дізналися в місті. Міська православна газета вирішила зробити репортаж про диво-священика і направила туди кореспондента. Після приїзду в село репортер одразу попрямував до храму, де вже зібралося чимало народу. Батюшка зміг з ним поговорити лише під вечір.

Кореспондент, молодий чоловік, захоплено дивився на священика і все не наважувався поставити йому головне запитання: «Ви і є той прозорливець, якому Господь відкрив дар відати таємниці людських душ?» Набравшись хоробрості, журналіст все ж запитав те, що хотів.

Батюшка був здивований питанням репортера. По своїй скромності він і не здогадувався про те, що думають про нього парафіяни. Священик був упевнений, що у людей є потреба бути з Богом, ходити в церкву, і бесіда з ним, як зі служителем Церкви Христової, допомагала їм зміцнитися у вірі і любові до Христа.

Відповідь ченця трохи спантеличила кореспондента.

– Але як тоді можна пояснити те, що всі сказані вами слова під час сповіді збуваються? – наполегливо запитав репортер.

– Я не пророкую, – тихо відповів батюшка, – і не вгадую майбутнє. Я всього лише попереджаю людину про те, що з нею може статися, якщо вона не виправиться і не стане жити з Христом в душі. А так як люди часто не хочуть змінюватися, то і життя йде по накатаній колії, і слова мої виходять для них пророчими.

Життя показує, що люди прагнуть до зовнішнього прояву Божественної сили у вигляді прозорливості або чуда і забувають, що Царство Боже всередині них є, і своє життя вони не тільки можуть, але й повинні змінювати після сповіді та Причастя. Але так як людина надає великого значення зовнішнім речам, а про внутрішню роботу над собою забуває, то її духовне життя так і залишається на колишньому рівні. Однак, якщо людина візьме себе в руки, щиро захоче змінити своє життя, жити по-християнськи, то кожний наступний прожитий день буде несхожий на попередній, кожен день як нове життя, адже, гріючись в променях любові Божої, людина просто «приречена» бути щасливою і улюбленою.

Господь дійсно обдарував батюшку даром. Але не тим, якого очікували люди, а даром відчувати людей, вникати в їхні проблеми, любити й бачити в них Христа.

Přečtěte si také

Byl svatý Simeon Nový Teolog autistou?

25. března církev slaví památku Símona Nového Teologa.

Příběhy o starobylé Církvi: první hierarchie

Dnes se vede mnoho sporů o církevních statusech a jurisdikcích. Je těžké se v tom vyznat. Na pomoc může přijít pochopení, jaká byla Církev na začátku své historie.

Novomučedníci 20. století: metropolita Anatolij Oděský

Světící mučedník Anatolij začal svou činnost jako vědec a pedagog, a skončil jako mučedník a vyznavač. Jaké lekce si můžeme vzít z jeho života?

„Hra na oliheň“: apoteóza krutosti nebo evangelické varování?

Série je známá svým krutým a krvavým obsahem. Hráči jsou nuceni bojovat o svůj život, účastníce se dětských her. Násilí a agrese, i v kontextu fiktivních událostí, mohou být vnímány jako norma.

„Pikaso“: církevní hymnografie a přednáška otce Lavra

Úryvky z knihy Andreje Vlasova „Picasso. Část první: Práce“. Epizoda 21.

„Především si získej vnitřní klid.“

Paměti archimandritu Kyrilla (Pavlova) ♰ 20. února 2017