Мінкульт незадоволений рішеннями Синоду УПЦ
У Мінкульті впевнені, що рішення Синоду УПЦ «нетолерантні»
«Категоричні, нетолерантні, такі, які суперечать українським традиціям шанобливого діалогу між церквами заяви Синоду УПЦ (Московського патріархату) виглядають спробою штучного розпалювання конфлікту замість мирного спілкування і потуранням відчайдушним спробам російського агресора перешкодити вільному будівництву Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні», – йдеться у повідомленні прес-служби Міністерства культури.
Виявляється, в Україні існує традиція шанобливого і культурного діалогу між Церквами. Тобто ніхто і нікого не називає «п'ятою колоною», «церквою агресором», «ефесбешниками в рясах» і т. д. Однак, ми знаємо, що це не так. Просто можна зараз згадати ще величезну кількість епітетів і словосполучень, аж ніяк не толерантного значення, які вживають по відношенню до УПЦ. У тому числі і з боку Мінкульту. Наприклад, завзяте іменування нашої Церкви з приставкою «МП», якої немає ні в статуті, ні в офіційній назві. Постійне ж підкреслення неіснуючої приставки «МП» сприймається не тільки як прояв неписьменності, але, в першу чергу, як спроба прищепити саме агресивне ставлення простого обивателя до нашої Церкви. Крім того, нерідко можна чути і читати радикальні висловлювання на адресу УПЦ, які в будь-якому цивілізованому суспільстві однозначно б тягнули на кримінальну відповідальність.
Представники нашої Церкви теж нерідко застосовують слова, які можуть не подобатися «широкому загалу», наприклад, називати представників УПЦ КП розкольниками (ніяких більш жорстких висловлювань ми не зустрінемо).
Але слово «розкольник» не є агресивним або нетолерантним, оскільки вживається виключно у площині ставлення Церкви до тих, хто відпав від Неї.
Хочеться побажати прес-службі Мінкульту, щоб вони застосовували до себе те, чого вимагають від інших. Тому що, незважаючи на їхню впевненість у тому, що у нас у країні існує традиція шанобливого діалогу між Церквами, дуже часто створюється враження, що «Церкви», в розумінні Мінкульту, дуже вибіркове явище. За Оруеллом – «всі церкви рівні, але деякі рівніші за інших».
Тож закликаємо представників усіх державних структур саме до шанобливого ставлення до всіх Церков України (а не лише до тих, хто на їхню думку «рівніший»)!
Також у Мінкульті наголосили, що спроби членів Синоду УПЦ перешкоджати діяльності представників інших Церков, зокрема екзарха Вселенського Патріархату, неприпустимі.
Зазначається, що«ні українське законодавство, ні традиції міжцерковних відносин в Україні не передбачають права органів однієї Церкви диктувати свою волю іншій церкві або її представникам».
Зовсім вірно – українське законодавство не передбачає такого права. Просто з тієї причини, що у нас Церква відокремлена від держави, а сама держава вважається світською. Це означає, що Церква має право жити і керуватися своїми правилами (канонами). А ось ці канони, наприклад, передбачають ситуацію, яка виникла в церковно-правовому полі – втручання одного єпископа в справи іншого або однієї Церкви в справи іншої Церкви. Така ситуація якраз знаходить відображення в канонічному праві, про що і було сказано у зверненні Синоду УПЦ. Виходить, що Мінкульту не подобається той факт, що Церква використовує канони, які регулюють її внутрішнє життя?
Але в Мінкульті продовжують: «В Україні завжди діятиме європейський принцип міжрелігійних відносин, заснований на принципах релігійного плюралізму. Ніхто ( ..) не має права у відкритому суспільстві диктувати свою волю іншим структурам або релігійним організаціям...»
Чудово! Саме про це і нагадує невтомно УПЦ. Тому що останнім часом різні представники влади, деякі органи державної влади і т. д. якраз тим і займаються, що «диктують свою волю релігійним організаціям». Хотілося б, щоб ми нарешті жили в країні, в якій ніхто не буде нічого диктувати, а всі будуть любити і поважати один одного. Ось, тільки чи доживемо?
Přečtěte si také
Proč Bůh dopouští utrpení? Pravoslavný pohled
Zlo a bolest nejsou Božími tresty, jsou plodem padlého světa. Co na otázku utrpení odpovídá pravoslavná tradice?
Co naše Církev udělala s dědictvím a odkazem sv. Gorazda?
Téměř neporušená tráva před křížem na Kobyliské střelnici. Několik desítek lidí. A jeden dopis, který nás nenechá klidnými. Jeho autor se ptá: Co jsme za osmdesát čtyři let udělali s dědictvím, které nám sv. Gorazd zanechal?
Proč pravoslavní uctívají ostatky svatých: časté omyly
Uctívání ostatků svatých bývá terčem nedorozumění a nařčení z modloslužby. Vysvětlujeme, na jaké teologii pravoslavná úcta k relikviím skutečně stojí.
Co je známo o vraždě ve Svatohorské lávře
Ve Svatohorské lávře zabili mnicha a zranili další dva. Co je o tragédii známo?
Proč pravoslavní ctí ikony a nejde o modloslužbu
Pravoslavní křesťané ikony neuctívají jako bohy, ale ctí skrze ně toho, koho zobrazují. Odkud tato tradice pochází a jak církev odpovídá na časté námitky o modloslužbě?
Co si Češi myslí o pravoslaví?
Proč Češi automaticky spojují pravoslaví s Ruskem? Nedbalost médií, mlčení církve i skutečné kořeny nálepky, která dopadá na celou komunitu.