Правила цілительства Агапіта Печерського

Агапіт Печерський. Фото: pravlife.org

Колись, у давні часи, лікар Гіппократ написав для своїх учнів «клятву», щоб вони не забували головних правил лікарського мистецтва.

У ній написано, що лікар повинен шанувати свого вчителя, як батька, і піклуватися про нього в старості його. Що лікар не повинен розрізняти багатого і бідного, а лікувати всякого, хто хворий. Не повинен нікому давати смертельного засобу і нікому не відкривати того, що може заподіяти смерть. Не повинен давати абортивного засобу жінкам. Не може розголошувати таємниці хворого, а піклуватися тільки про його користь.

Коли Господь дозволив лукавому випробовувати віру Іова, той доклав зусиль: розоряв майно, умертвляв дітей, дружина залишила його, друзі зрадили… Але Іов не здавався – не зневажив ім'я Боже, не говорив «спіткало мене нещастя». І тоді лукавий попросив дозволити йому торкнутися тіла Іова, щоб зломити його дух. І покрила Іова проказа з ніг до голови…

«Але простри руку Твою і торкнися кістки його і плоті його, – благословить він тебе?»

Лукавий точно знав: і мудрі, і багаті, і хоробрі – всі однаково бояться хвороби.

З першого розхитаного молочного зуба кожна людина знає, що таке біль. Тому в усякому суспільстві в усі часи так шанували лікарів.

Нам пощастило, у нас можна цілий лик святих виділити – лікарів і цілителів: Пантелеімон та його вчитель Єрмолай, Косма і Даміан, Кір та Іван, Сампсон Гостинний і Діомід Тарсійський, і ще апостол і євангеліст Лука, Лука (Войно-Ясенецький) – всіх і не перерахувати.

Серед рідних нам преподобних Києво-Печерських отців, шанованих як безкорисні цілителі: Агапіт, Прохор Лободник, Даміан і Іпатій Цілителі. Але першим з них був все ж Агапіт.

Він прийшов у печеру Антонія ще при ньому і прийняв постриг. Не раз спостерігаючи, як Антоній лікує братів убогою своєю їжею, наче найдієвішими ліками, Агапіт став осягати науку зцілення, в якій головним «засобом» була молитва, поєднана з любов'ю до хворого.

Правила цілительства, що застосовуються монахами, дещо відрізнялися від правил Гіппократа, але одне їх об'єднує – турбота про хворого.

Перше правило: молитва і турбота

Агапіт доглядав за братами, іноді надовго покидаючи свою келію, щоб годувати, носити, доглядати хворого. І невпинно молячись про спасіння його душі і зцілення тіла. За таку старанність і любов Бог послав Агапіту дар зцілення хворих. Скоро слава про безкорисного, який не бере ніякої плати, ченця-цілителя розійшлася далеко за монастирські стіни. Багато народу приходило лікуватися до Агапіта, він не відмовляв нікому.

Друге правило: зцілювати не заради грошей і почесті. Не розбираючи, князь чи бідняк хворий

Одного разу захворів сам Володимир Мономах (тоді ще князь Чернігівський) і просив привезти до нього ченця Агапіта. Але Агапіт відповів посланцям: якщо я заради князя вийду за стіну монастиря, доведеться і до всіх інших хворих ходити, а хворих так багато на світі, що неможливо буде повернутися назад, а я монах – і з обителі нікуди не піду, а якщо ігумену завгодно буде мене послати, то я краще в інший монастир перейду, поки ця біда не закінчиться. Тоді посланник умовив Агапіта хоча б зілля цілющого для князя дати. Агапіт дав йому від тієї мізерної своєї рослинної їжі частину, як ліки. Прийняв князь ці ліки і одужав. Послав знову гінця, вже з вдячністю і подарунками.

Не взяв нічого Агапіт, а тільки сказав, що якщо князь бажає і надалі плоттю не хворіти і душу свою врятувати – нехай ті дари, що він надіслав, та і все майно своє роздасть бідним. У посланні ченця Полікарпа Києво-Печерському архімандриту Акіндіну, котрий записав цю історію, що лягла в основу Києво-Печерського патерика, написано, що князь так і вчинив.

Третє правило: якщо не можна вилікувати, полегшувати стан хворого до останнього його подиху

У ті часи (XI століття) в Києві був лікар-вірменин. Відомий лікар, багато кого зціляв, а багатьом пророкував день і годину смерті. Таких не лікував – вважав марною тратою часу і свого мистецтва. Так він «засудив» до смерті через вісім днів підручного князя Всеволода. Той, злякавшись, велів нести його до Агапіта. Агапіт же, давши йому свого «зілля», зцілив хворого.

Вірменин-лікар затамував злобу. Став підсилати до Агапіта то бідолаху-смертника (адже все одно йому, де смерть прийняти, – так нехай вип'є отрути при Агапіті), то підручних своїх, щоб Агапіту підлили отруйного пиття. Агапіт і смертника вилікував, і сам, отрути випивши, не пошкодився.

Четверте правило: зцілює Бог, лікар же тільки інструмент в Його руці

Настав час і самому Агапіту розхворітися до смерті. Прийшов до нього тоді лікар-вірменин подивитися на поваленого хворобою ворога свого і, підлестившись, дізнатися секрети лікування.

– Чим же ти лікуєш, отче? Які твої зілля?

– Які Бог пошле, то і даю хворим.

І вирішив тоді вірменський лікар, що старий нічого не знає, взяв його за руку і сказав:

– Ти помреш через три дні.

– Ні, – відповів Агапіт, – через три місяці.

– Якщо хоча б три дні переживеш, пострижуся в ченці, – засперечався вірменин.

Агапіт прожив всі три місяці і мирно відійшов до Господа. А після того прийшов у монастир вірменин і просив постригти його – не тому, що він спір програв супернику, а тому, що явився йому Агапіт і сказав: «Виконай обіцянку стати ченцем, щоб тобі і життя, і душі своєї не погубити». І вражений був вірменин тим, що є Царство Небесне і життя вічне, і Агапіт його там не забув.

Агапіт не тільки вірменина не забув, не забуває він і наших прохань до нього про зцілення.

Не забудемо ж і ми ні доброго нашого лікаря Агапіта Печерського, ні Бога, що зцілює, і будемо дякувати Господу – що була хвороба і зцілена, що була смерть і буде воскресіння.

Přečtěte si také